спектакль Поромник Київ 2025-12-27 16:00 Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки
The Ferryman / «Поромник» — коли минуле не відпускає
У глибині давньої ірландської міфології Ferryman — це провідник душ, істота з межі світів, що з’являється не тоді, коли її чекають, а тоді, коли вже пізно. Він не просто перевозить душі через ріку — він забирає. І робить це не з ласки, а як невблаганна частина світового порядку. У порівнянні з ним античний Харон здається майже ввічливим. Ferryman не пояснює, не розраджує — він приходить, коли прийшов час. І саме така сила постає у центрі п'єси Джеза Баттерворта — не обов’язково в буквальному сенсі, але в образі, який не відпускає.
Історія починається з моторошної знахідки в болоті — відголосок війни, що нагадує про себе тоді, коли біль уже, здається, затих. Такий лейтмотив не випадковий: головний герой, Квін Карні, колишній боєць ІРА, давно намагається залишити у минулому насильство, боротьбу, смерть. Він вибрав життя — фермерське, щоденне, насичене турботами про врожай і родину. Але війна, як і міфічний Ferryman, не питає дозволу, аби повернутися.
Квін живе з дружиною, дітьми, з вдовою брата й її сином, з родичами, в кожному з яких — окремий світ, окрема драма. Їхній дім — це своєрідна маленька Ірландія, зі сміхом і піснями, з танцями і суперечками, з болем, який не встигає загоїтися. І в один день це життя трісне, ніби дзеркало — через минуле, що вирішило повернутися не символічно, а дуже буквально.
П’єса Джеза Баттерворта The Ferryman з тріумфом пройшла через головні театральні сцени світу. Спочатку Лондон, Вест-Енд — де прем’єра стала подією сезону. Потім — Нью-Йорк, Бродвей, де історія знайшла такий же відгук у серцях американців. «Тоні», «Олів'є» — це лише нагороди, але за ними стоїть головне: визнання глядачів, які виходили з театру, мов після сповіді.
П’єса справді унікальна — не лише глибиною тем, а й формою. Баттерворт будує драматургію не як звичайну трагічну історію, а як багатошаровий лабіринт. Тут переплітаються політика і містика, сімейні драми і історичні рани, юна любов і невиліковна втрата. Тут звучить музика — фольклорна й сучасна, обрана з особистим, майже інтимним відчуттям епохи. Пісні, що лунають у п’єсі, — це не просто саундтрек, це пульс історії, яка живе у крові.
І, можливо, тому український глядач сприймає героїв «Поромника» як своїх. Бо ми теж знаємо, як це — коли війна входить у дім, коли втрата стає частиною буднів, коли пам’ять — не просто спогад, а тягар, що несе покоління.
Ірландія, змальована Баттервортом, — не лише географічне місце. Це метафора тих народів, які боролися за себе, за ідентичність, за землю. І водночас — це дзеркало, в яке сьогодні доводиться дивитися багатьом із нас.
«Поромник» — це не просто п’єса. Це родинна епопея, яка поступово перетворюється на хроніку розплати. Це трагедія, в якій немає катарсису. Є лише гірка правда, яка, подібно до кулі в потилицю, не залишає часу на прощання.
Це сповідь, яку, можливо, почує тільки той, хто стоїть на межі — Ferryman.
