спектакль Вид з мосту Київ 2025-12-14 17:00 Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки
- Постановка – Кирило Кашліков
- Сценографія, костюми – Олена Дробна
- Хореографія – Ольга Голдис
- Звукорежисер, музичне рішення – Владислав Тененбаум
- Анімація – Євген Сивокінь
- Відеопроєкція – Олексій Рабін, Андрій Рябін, Олександр Шабанов
- Сценічна мова – Ганна Гринчак
- Помічник режисера – Сергій Литвин
- Переклад з англійської Ганни Іванченко
«Вид з мосту» — історія, що розриває серце мовчанням
П’єса Артура Міллера «Вид з мосту» (A View from the Bridge, 1955) — це глибока, драматично напружена історія, що пульсує між рядками несказаного. Написана на основі реальних подій, вона переносить глядача в італійський квартал повоєнного Брукліна, де зовні просте життя робітників пронизане внутрішніми конфліктами, вибуховими почуттями та мовчазною напругою, що з кожною хвилиною лише зростає.
Міллера часто називають «американським Шекспіром» — і цю характеристику неможливо вважати перебільшеною. Його герої — це звичайні люди, які носять у собі епічну трагедію. І саме тому вони настільки справжні, настільки близькі кожному.
Коли пристрасть стає засліпленням
Головний герой, докер Едді Карбоне, живе звичайним життям робітника — працює, дбає про родину, опікується племінницею. Але за зовнішньою турботою поступово розгортається щось інше. Його почуття до молодої дівчини, з якою він виріс, переходять небезпечну межу. І коли до родини втікачів приєднуються родичі-нелегали з Сицилії, ситуація вибухає. Те, що починалося як гостинність, поступово перетворюється на ревнощі, підозри, зраду.
Міллер майстерно вибудовує психологічне напруження — кожен погляд, кожне слово, кожна пауза стають важливими. Герої часто не говорять прямо, але від цього їхні емоції звучать ще голосніше. Адже справжня трагедія — це не тоді, коли щось трапляється раптово, а коли ти бачиш, як усе йде до катастрофи… і не можеш нічого змінити.
Вибір, який визначає обличчя людини
«Вид з мосту» — не просто історія про кохання. Це розповідь про вибір. Про те, що насправді визначає людину: не її слова, а її вчинки у критичний момент. І навіть коли вибір робиться в ім’я справедливості — він може зруйнувати все. Адже правда, сказана з ревнощів, — це теж зрада.
Режисерська інтерпретація у Київському театрі ім. Лесі Українки підкреслює тишу між репліками. Тут не буде гучних ефектів чи надмірної емоційності — лише люди, які не можуть упоратися з тим, що відчувають. І саме в цьому — сила цієї постановки.
Кирило Кашліков, режисер вистави, тонко передає у своїй роботі крихкість внутрішнього світу людини, яка не вміє говорити про свої почуття, але яка страждає від них до самознищення. Це вистава, яка не кричить — вона стиха ранить.
У виставі присутні сцени куріння.
Це частина атмосфери — як дим, що повільно огортає кімнату перед бурею.
