спектакль Пекельні матусі Київ 2025-12-25 18:00 Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки
- Режисерка-постановниця та музичне оформлення – Ольга Гаврилюк
- Художник-постановник – Андрій Александрович
- Художниця з костюмів – Анна Духовична
- Хореографка– Ольга Семьошкіна
- Звукорежисерське рішення – Владислав Тененбаум
- Художник з освітлення – Ігор Головачов
- Помічники режисера – Ольга Власова, Артем Дібров
- Суфлерка– Лілія Пась
- Переклад Олени Славінської
Пекельні матусі
Чи вміємо ми приймати батьків з усіма їхніми звичками й страхами? І чи можливо не загубити власну свободу, коли любов вимагає щоденних компромісів?
У центрі — подружжя Еббі та Дена. Діти роз’їхалися, дім нарешті затих, і з’явився простір для довгих сніданків і спонтанних планів. Та тиша триває недовго: до оселі переїжджають «матусі» — дві вдови, яким потрібні плечі рідних. Добрий намір обертається вервечкою кумедних — а подекуди й цілком абсурдних — ситуацій. Колишні дитячі кімнати раптом стають «територіями» з недоторканним порядком; спільна ванна перетворюється на графік дипломатичних перемовин; холодильник нагадує поле битви за останній йогурт; телевізійний пульт — трофей, за який борються не гірше, ніж за мир у родині. Додаємо сюди ревнощі, давні образи, непрохані поради з виховання дорослих дітей, а іноді — й появу нових кавалерів. Перцю вистачає всім.
Та під хвилею сміху постає інша правда. Старіння лякає, самотність давить, а потреба залишатися потрібними часом штовхає на непослідовні вчинки. Кожна з «матусь» шукає своє місце: десь між турботою й контролем, любов’ю й маніпуляцією, опікою та правом молодших жити власним життям. А Еббі з Деном учаться ставити кордони — не з черствості, а з поваги до себе і до тих, кого люблять.
Гумор у виставі тонкий, без знущання: сміємося не з героїнь, а разом із ними. Режисер підсвічує побутові дрібниці, які впізнає кожен: як непомітний жест здатен розпалити конфлікт, як одне щире «вибач» раптом розморожує цілу кригу. У паузах між репліками чутно найважливіше — страх залишитися зайвим і бажання бути обійнятим, навіть якщо тобі сімдесят плюс.
Після перегляду легко говорити «про наше»:
• як допомагати, не перетворюючись на наглядача;
• де проходить межа між гостинністю та втратою приватності;
• чому дорослим дітям теж потрібні правила співжиття;
• як домовлятися про «спільний дім», коли у кожного — свій темп і свої ритуали.
І наостанок — інтонація, яку пропонує вистава. Життя варто святкувати, доки воно триває: смакувати дрібниці, дозволяти собі бешкет, любити без умов і не забувати, що всередині ми всі — діти, яким потрібні тепло і увага. Саме з такою м’якою, але чесною нотою «Пекельні матусі» відпускають глядача — з усмішкою, парою корисних правил і бажанням обійняти тих, хто поруч.
