спектакль «Тату троянди» («The rose tattoo») Київ 2025-12-18 18:30 Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки
- Режисери-постановники – Дмитро Богомазов, Андрій Самінін
- Музичне оформлення – Андрій Самінін
- Художник-постановник – Петро Богомазов
- Звукорежисерка вистави – Алла Муравська
- Художник зі світла – Ігор Головачов
- Помічник режисера – Михайло Гейкрайтер
- Переклад з англійської Сергія Борщевського
«Тату троянди» – це не просто п’єса, а справжнє любовне послання світу, як назвав її сам Теннессі Вільямс — класик американської драматургії ХХ століття. У цьому творі кожне слово пульсує щирістю, пройняте чуттєвістю та драмою, а герої — палкі, емоційні, ніжні й нестримні у своєму болі та бажаннях. Вони — італійці, і їхня історія розгортається так само яскраво, як спалахує середземне сонце.
Головна героїня — Серафіна Делле Розе — живе у світі спогадів про свого покійного чоловіка. Її життя замкнене на болі й відданості минулому. Але чим більше з’являється чуток про зради коханого, тим глибше жінка занурюється в ревнощі та горе. І в цій напруженій атмосфері навіть кохання її юної доньки Рози видається Серафіні загрозою. Страх втратити ще когось штовхає її на саморуйнування, на спробу замкнути дитину в клітці з ілюзій і заборон.
Та світ виявляється сильнішим за жалобу. Із появою Альваро — дивакуватого, щирого, трохи незграбного чоловіка — у житті Серафіни починається тріщина, крізь яку пробивається нове світло. Історія несподівано розвертається, відкриваючи перед нею двері в життя, що ще триває, і в кохання, яке здатне зцілити.
Ця вистава — особлива. Вона народилася у творчій лабораторії акторського факультету Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, у майстерні Дмитра Богомазова. «Тату троянди» стало професійним дебютом для талановитих студентів — і водночас повноцінною частиною великої театральної сцени.
Над постановкою працювали справжні майстри: режисер Дмитро Богомазов, чия режисура завжди вирізняється психологічною глибиною та витонченістю, і актор театру та кіно Андрій Самінін, який вклав у виставу не лише досвід, а й серце.
Жива музика, ніжна та чесна акторська гра, чуттєвість молодості і чистота першого кохання — усе це звучить особливо щиро в стінах академічного театру. І саме ця щирість, відвертість та пристрасть юних акторів не просто зворушують — вони лишають слід у серці кожного глядача.
Дійові особи та виконавці:
- Серафіна – Марія Долабані, Марія Хоменко
- Альваро – Гліб Суханов, Олександр Болтовський
- Роза – Валерія Миргородська, Марія Краснощок
- Джек Гантер – Дмитро Короленко, Данило-Михайло Цуркан
- Отець де Лео – Олександр Болтовський (контрабас), Іван Товстий (контрабас)
- Естелла Хогенгартен – Катерина Манузіна (рояль)
- Сусідка 1 – Катерина Голотова (скрипка)
- Сусідка 2 – Анна Новицька (гітара)
- Сусід – Вадим Охоцький (баян)
Теннессі Вільямс: драматург, що розповідав про людську душу оголено й без прикрас
Томас Ланір Вільямс, якого світ запам’ятав під ім’ям Теннессі Вільямс, народився 1911 року в тихому містечку Колумбус, штат Міссісіпі. Його дитинство минало в родині єпископального священника — діда, який, певною мірою, сформував глибоке відчуття духовного в житті майбутнього письменника. Але спокій сільської глибинки обірвався, коли батько, комівояжер, перевіз родину до гамірного Сент-Луїса. Це місто не прийняло ні самого Тома, ні його сестру — вони так і не змогли адаптуватися до міського середовища, що й закарбувалося згодом у багатьох творах драматурга.
У студентські роки, як і більшість американців у часи Великої депресії, Вільямс переживав непрості часи. Він вступає до коледжу, але змушений залишити навчання, аби заробляти на життя — влаштовується простим службовцем у взуттєву компанію. Усі вечори після роботи віддає писанню — у цьому юному авторові вже пульсує майбутній класик. Зрештою, він поновлюється в Університеті штату Айова, де й отримує диплом у 1938 році, попри те, що продовжує підпрацьовувати на різних роботах.
Справжній поворот у його долі відбувається у 1940-му, коли за драму «Битва ангелів» він отримує престижну стипендію Рокфеллера. Тоді ж оселяється у Французькому кварталі Нового Орлеану — за адресою Тулуз-стріт, 722. Саме тут, у 1977 році, розгортаються події однієї з його пізніх п’єс «Vieux Carré» («Старий квартал»).
1944–45 роки приносять йому перший великий успіх — «Скляний звіринець», поставлений спочатку в Чикаго, а потім і на Бродвеї, стає театральною сенсацією. Відтоді ім’я Теннессі Вільямса звучить уже по обидва береги Атлантики.
У 1948 році він отримує Пулітцерівську премію за драму «Трамвай „Бажання“», а ще через сім років — вдруге, цього разу за «Кішку на розпеченому даху». Його п’єси одна за одною підкорюють бродвейську сцену: «Літо і дим», «Татуювання у вигляді троянди», «Каміно Реаль», «Ніч ігуани», «Орфей спускається» — кожна з них унікальна за настроєм, темами, психологічною глибиною.
А з екранізаціями у 1950-х і 60-х роках його твори здобувають нове життя: «Скляний звіринець», «Трамвай „Бажання“», «Кішка на розпеченому даху», «Татуювання у вигляді троянди» — ці фільми відкрили драматурга світові, зробили його голос гучним на міжнародній арені.
Вільямс пішов із життя в 1983 році. Але його голос — не згас.
Спадщина, що живе і надихає
Сьогодні права на твори Теннессі Вільямса, включно з усіма авторськими правами, належать Університету Півдня — коледжу ліберальних мистецтв і семінарії, заснованій єпископальною церквою. Цей символічний жест здійснив дід драматурга, преподобний Волтер Е. Дакін, випускник семінарії 1895 року.
Його ім’я носить Меморіальний фонд, з якого фінансуються різноманітні літературні програми: Конференція письменників Севані, Школа літератури, підтримуються стипендії для студентів і молодих драматургів. Серед лауреатів — автори, які стали знаковими в літературі: Енн Патчетт, Клер Мессуд, Марк Річард та інші.
На території університету діє Центр Теннессі Вільямса, до складу якого входить театральний факультет, де продовжують досліджувати, ставити та відчувати драматургію Вільямса — не як музейний експонат, а як живу, пульсуючу тканину часу й людської природи.
