спектакль Ляльковий дім Київ 2026-02-27 18:30 Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки
- Режисерка – Юлія Лобановська
- Сценографія – Олексій Вакарчук
- Костюми, плакат – Катерина Корнійчук
- Пластичне рішення – Наталія Бурлака
- Музичне оформлення та звукорежисерське рішення – Владислав Тененбаум
- Художники з освітлення – Ігор Головачов, Наталія Осадчук
- Асистент режисерки – Олег Савкін
- Помічники режисерки – Михайло Гейкрайтер, Ярослав Куровський
Ляльковий дім — Київ, театр ім. Лесі Українки
Що ми насправді втрачаємо, коли нарешті наважуємося подивитися правді в очі: красиву ілюзію чи, навпаки, найцінніше — себе? Іноді роками живеш у світі, де все виглядає «як треба»: правильні слова, звичний ритм, сімейні правила, навіть усмішки — такі доречні, що ніхто й не сумнівається. Але в якийсь момент приходить просте й страшне усвідомлення: це не життя, а роль, зіграна до автоматизму.
Напередодні Різдва в родині адвоката Торвальда Хельмера спалахує історія Нори — дружини, яку всі звикли бачити легкою, турботливою, «домашньою». Вона ніби створена для тепла і затишку: дбайлива мати, вірна партнерка, жінка, яка тримає на собі сімейний спокій. Та за цією зовнішньою безтурботністю схований сміливий крок, зроблений колись із любові й відваги. Коли Торвальд опинився під загрозою, Нора таємно взяла в борг гроші, підробивши підпис батька. Вона зробила це не заради примхи — це був відчайдушний спосіб врятувати людину, яку любила.
Але час, як завжди, безжальний: те, що здавалось благородним порятунком, поступово перетворюється на пастку. Борг не зникає, секрет не розчиняється, і один випадковий поштовх здатен зруйнувати весь «ідеальний» фасад. Коли правда починає прориватися назовні, Нора раптом бачить інше: її дім тримається не на довірі, а на контролі. Не на любові як партнерстві, а на владі та страху — бути «незручною», «неправильною», «винною». І саме тут вистава стає особливо болючою, бо в цій історії легко впізнати не тільки Нору, а й будь-кого, хто бодай раз відчував: його люблять за зручність, а не за справжність.
У центрі постановки — питання, які не старіють, скільки б років не минуло з часу написання п’єси. Чи можлива любов без свободи? Де проходить межа між «я повинна» і «я маю право»? Чи має жінка право бути собою, не випрошуючи дозволу — навіть у власній родині? І як змінюється людина, коли розуміє: її називали «щастям» те, що насправді було кліткою, просто дуже гарно оздобленою.
Коли таємниця стає явною, Нора робить крок до внутрішньої свободи. Це не красивий жест із театральним блиском — це рішення, яке болить. Бо свобода не завжди виглядає як перемога: інколи вона схожа на втрату, на тишу після грому, на самотність, від якої перехоплює подих. Та водночас це — необхідний рух до себе. І головне питання, з яким глядач виходить із зали: чи справді цей крок звільняє, чи назавжди відбирає те, що люди звикли називати щастям? А може, щастя починається саме там, де перестаєш удавати?
Режисерська інтонація Юлії Лобановської підкреслює: «Ляльковий дім» — не музейна класика «про минуле», а жива, нервова розмова про сьогодні. Про ілюзії, які ми бережемо, бо вони зручні. Про страх зламати звичний порядок. І про сміливість зробити перший крок назустріч собі — навіть якщо він здається найважчим у житті.
Юлія Лобановська: «“Ляльковий дім” — про ілюзії, що тримають нас у пастці, і про сміливість зробити перший крок до себе».
