спектакль Мина Мазайло Київ 2025-12-05 19:00 Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки
- Режисер – Віталій Гавура
- Сценографія та костюми – Олена Дробна
- Автор музики – Ілля Мірошник
- Звукорежисер – Владислав Тененбаум
- Художник з освітлення – Олександр Головатенко
- Пластичне рішення – Ірина Клименко
- Помічниця режисера – Єлизавета Посполітак
«Мина Мазайло» — Київ, театр імені Лесі Українки
Вперше на сцені Театру імені Лесі Українки — найвідоміша комедія Миколи Куліша, класика української драматургії, яка й досі звучить із приголомшливою точністю. Здається, написана вчора. А може, завтра.
Перед нами — не просто сатирична п’єса про родинні суперечки. Це театр, у якому побут вибухає політикою, а сміх пронизується болем. Сім’я Мазайлів — це Україна в мініатюрі: з тітками, що тягнуть за собою ідеологічну стару шкаралупу, з синами, які мріють про нове, але бояться його, з конфліктами, які давно вже вийшли за межі кухні чи вітальні. Тут у хід ідуть не лише аргументи, а й образи, маніпуляції, шантаж і, зрештою, — зневага до власного коріння.
Микола Куліш у цій п’єсі з гострим гротеском і тонким психологізмом викриває головну трагедію: внутрішню роздвоєність, хворобливу потребу «переписати» себе, зректись імені, мови, походження. Ім’я — лише зовнішній прояв. У глибині — сором за себе, за свій народ, за свою історію. І що болісніше: ця трагедія, описана у 20-х роках минулого століття, і досі звучить актуально.
У центрі — боротьба між тим, що нав’язано ззовні, і тим, що йде зсередини. Мина Мазайло хоче змінити прізвище на більш «благозвучне» і «престижне», сподіваючись таким чином «піднятися» в очах суспільства. А насправді — тікає від самого себе. Як часто ми бачимо це довкола: відмова від української мови, ідентичності, символів — у прагненні здаватися кимось іншим. Проблема не в Мині — проблема в системі, яка десятиліттями навіювала: бути собою — це соромно.
Сценічна версія вистави у постановці режисера Віталія Гавури розгортається не просто як родинна драма з комедійним присмаком — це діагноз суспільству, яке століттями хитається між спокусою асиміляції та болісним прагненням до самоусвідомлення.
— Куліш знав, куди вдарити найсильніше — по нашій точці болю. Комплекс меншовартості, який так довго плекався в нас і ззовні, і зсередини. Ми здобули незалежність, але досі не розпрощались із тінями імперій. Нам здавалося, що все відбудеться саме собою. Але національна гідність не виникає автоматично. Вона — вибір. І цей вибір ми, можливо, вперше почали робити по-справжньому у 2014-му. І, безповоротно, у 2022-му, — зазначає режисер.
«Мина Мазайло» — це не просто про стару суперечку в родині. Це вистава про те, хто ми є насправді. Про те, що неможливо побудувати майбутнє, зрікшись себе. Про те, що сміх може бути зброєю, якщо його спрямувати у правильне місце. І про те, що з будь-якої темряви можна вийти — якщо не втратити здатність бачити світло.
