спектакль За зачиненими дверима Київ 2025-12-21 18:00 Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки
У рамках створення та реалізації творчого проєкту «ПОШУК 2023-2024»
- Постановка та сценографія – Юлія Лобановська
- Костюми – Валентина Плавун
- Світло – Наталія Осадчук
- Звукорежисер та автор музичного рішення – Владислав Тененбаум
- Балетмейстерка – Ірина Клименко
- Помічниця режисера – Тетяна Родіонова
- Переклад з французької О. М. Ногіної
«За зачиненими дверима» — Київ, театр імені Лесі Українки
Троє незнайомців. Троє людей, які не мають нічого спільного — ні за характером, ні за звичками, ні за способом мислення. Але ось вони — опинилися разом у замкненому просторі, з якого, схоже, немає виходу. Чужі одне одному, приречені тепер бути поруч. Назавжди?
На перший погляд, це звичайна кімната. Жодних ланцюгів, жодних катів, жодного вогню. Але саме тут, у цій обмеженій, тісній реальності, починає розгортатися справжня драма. Не зовнішня — внутрішня. Тут стираються всі маски, і в кожному починає говорити правда, яку давно хотілося забути.
Кожен із них — з непростим минулим. Кожен носить у собі низку вчинків, про які краще мовчати, але від яких не втекти. У цьому дивному, майже позачасовому просторі — вони вперше змушені побачити себе без прикрас. І не витримують. Бо найбільше випробування — це не фізичні муки, а постійна присутність Іншого. Його погляд. Його суд. Його мовчання.
Саме так Жан-Поль Сартр, видатний філософ і письменник, бачить пекло. Не метафізичне місце, а психологічний стан. Простір, у якому найстрашнішим катом виявляється не демон, а звичайна людина — з її упередженнями, болем, страхами. П’єса «За зачиненими дверима» — це не просто театральний експеримент. Це філософське розслідування. Спроба дати відповідь на питання: що ми бачимо в інших — себе чи щось, від чого тікаємо?
Сартр не дає готових відповідей. Він лише створює ситуацію, де глядач опиняється у ролі спостерігача, але мимоволі — ще й судді. Вистава пропонує не просто дивитись — відчувати, міркувати, співставляти зі своїм. І, можливо, запитати себе: а як би я повівся у цій кімнаті?
Постановка в Театрі імені Лесі Українки глибоко занурює у сартрівську філософію екзистенції. Тут не буде вражаючих декорацій чи зовнішньої видовищності — усе головне розгортається між словами, паузами, поглядами. Тут кожен жест — як постріл, кожна фраза — як виклик. Тут, у тиші між репліками, зароджується напруга, яку важко витримати.
Це вистава про те, що найбільше пекло — це інші. Але водночас — це і ми самі. І саме в цьому полягає страшна правда.
Увага: у виставі використовуються світлові ефекти, зокрема сцени зі стробоскопом.
Цей спектакль не залишить байдужим. Бо, можливо, найстрашніше — це не бути зачиненим з іншими, а раптом побачити в них власне відображення.
