спектакль Свої Київ 2026-01-14 18:30 Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки
- Режисер – Олександр Степанцов
- Сценографія – Олена Дробна
- Костюми – Костянтин Кравець
- Помічники режисера – Михайло Гейкрайтер, Катерина Лесик
- Переклад з словацької Йосипа Андерша і Ганни Неруш
«Свої» — вистава про вибір, який неможливо зробити без болю
«Свої» — це не просто драматичний твір і далеко не типовий детектив. Це глибока психологічна історія, де головне питання — не лише, хто винен чи хто виживе, а ким ти залишишся в очах інших і перед самим собою, коли опинишся перед вибором між життям і совістю.
Події вистави розгортаються в 1944 році, на тлі Другої світової війни. У маленькому словацькому містечку, в занедбаному кінотеатрі, окупанти без пояснень замикають десятьох мешканців. Вони абсолютно різні: з різним життєвим досвідом, уподобаннями, вірою, характером. Але тепер вони — в одному просторі. Їхня спільна доля стає для них викликом. Чому саме вони? За що? І що чекає на них уранці — смерть, випробування чи несподіване спасіння?
Спочатку панує розгубленість. Потім — тривога. А згодом між героями починають зароджуватись сумніви, страхи, підозри. Адже невідомість — найгірший кат. Ще вчора вони були сусідами, знайомими, навіть друзями. А сьогодні кожен із них намагається зрозуміти, кому довіряти, а від кого краще триматись подалі.
Драматургія побудована на напрузі, що зростає з кожною сценою. Кожен новий діалог відкриває глядачу ще одну грань персонажа, змінює уявлення про нього. Той, хто здавався добрим і шляхетним, раптом постає в іншому світлі. А той, кого сприймали як байдужого, — виявляється готовим до самопожертви.
У центрі — питання людяності. Наскільки далеко може зайти людина, коли стоїть перед загрозою смерті? Чи існує межа, після якої починається зрада? І чи завжди зрада — це слабкість? Чи, можливо, це форма болісного компромісу, за яким стоїть спроба захистити когось або хоча б себе?
«Свої» — це вистава, де герої не просто говорять, а живуть кожною хвилиною, кожним подихом. Глядач весь час знаходиться поряд із ними, у замкненому просторі театру, де немає ані втечі, ані відстороненості. Усі десятеро постійно на сцені — поруч, на відстані погляду. І з цієї близькості народжується щось більше, ніж співпереживання — співучасть.
В основі вистави — п’єса словацького драматурга Івана Буковчана «Перш ніж проспіває півень». Назва недарма відсилає до євангельської історії про відречення Петра. Це не випадкова паралель — це глибокий етичний пласт, який відкривається поступово. Кожен із героїв у певний момент проходить власну межу відчаю, де починається істинне випробування — не тілесне, а моральне.
Режисура точно витримана між психологічною напругою й драматичним спокоєм. Постановка не кричить, не тисне, не шокує штучно — вона робить інше: дає відчути, як складно залишатися собою, коли обставини руйнують усе, крім внутрішнього стрижня.
Це вистава про біль і надію, про людську слабкість і силу, про вибір, що може коштувати всього. Вистава, після якої складно одразу підвестися із крісла. Хочеться помовчати. А потім — довго думати. І, можливо, трошки інакше подивитися на тих, хто поруч.
«Свої» — це вистава, яка запам’ятовується не лише емоційним драматизмом, а й чесністю. Вона ставить питання, на які не дає готових відповідей. Бо відповіді кожен глядач має знайти сам.
