спектакль Отелло Київ 2026-01-13 18:00 Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки
- Сценічна версія, музичне оформлення та постановка – Давид Петросян
- Сценографія та костюми – Даниїла Колот
- Композиторка та хормейстерка – Сусанна Карпенко
- Звукорежисерка – Алла Муравська
- Художник зі світла – Ігор Головачов
- Автор плаката – Сергій Маслобойщиков
- Помічник режисера – Артем Дібров
- Переклад з англійської Олександра Степанова
«Отелло» — вистава про тиху війну всередині людини
Трагедія Шекспіра «Отелло» — це не лише історія про ревнощі, підступ і зраду. Це проникливий аналіз тонких людських страхів, які живуть у кожному з нас. Вистава на сцені театру імені Лесі Українки пропонує нове, глибоке прочитання класичного твору, де основним конфліктом стає не зіткнення героїв, а розщеплення особистості, боротьба з тінню в самому собі.
Історія починається з тріумфу: перемога у війні, слава, визнання. Та ця вершина стає лише стартом для падіння. Адже саме в моменти найбільшої сили з’являється спокуса — використати довіру, зруйнувати порядок, посіяти хаос. Яго, майстер інтриги, не просто плете павутину брехні навколо Отелло — він торкається найтонших нервів, викликаючи те, що вже давно жевріло всередині. І жертва цієї гри — не слабкий, а сильний. Не сторонній, а найближчий.
Довіра після перемоги — головна дилема сьогодення
Символічно, що Шекспір розміщує цю драму одразу після здобутої перемоги. У цьому — ключ до прочитання сюжету крізь призму нашої сучасності. Бо виграна битва — ще не гарантія миру. Істинні випробування починаються не тоді, коли гримлять гармати, а коли стихає шум поля бою і з’являється тиша, у якій голос недовіри звучить особливо гучно.
Режисерська інтерпретація не нав’язує прямолінійних аналогій, але дає достатньо простору для рефлексії. Це вистава-попередження, вистава-застереження. Вона не кидає гасел, а створює внутрішній діалог, провокує запитання: що ми втрачаємо, коли перестаємо довіряти? Хто ми після війни? І чи можемо ми перемогти себе?
Екзистенційний конфлікт: Отелло проти… Отелло
Найглибший пласт цієї драми — не політичний і не побутовий. Це битва за душу. Яго — не просто ворог, він — дзеркало, в якому Отелло бачить власні страхи, сумніви, слабкості. У деяких тлумаченнях ім’я Яго перекладають як Ego — его, яке знищує, підточуючи зсередини. Тоді як Дездемона — символ довіри, чистоти, вищих ідеалів, що теж є частиною Отелло. В цій постановці ми бачимо не просто драму трьох персонажів, а театральне втілення внутрішнього розладу. Людина, розірвана між темрявою й світлом у собі самій — ось справжній зміст трагедії.
Цей конфлікт не має часових меж. І тому «Отелло» — не тільки про венеційського генерала, а про кожного з нас. Коли ми вагаємося, кому вірити, коли сумніваємось у найрідніших, коли дозволяємо страху вести замість любові — ми самі стаємо героями цієї драми.
Давид Петросян, режисер вистави, підкреслює:«Я не вважаю “Отелло” пророчим текстом, але він дає дуже серйозний привід замислитися. Що буде після перемоги? Чи зможемо ми зберегти людяність, коли зникне зовнішній ворог і з’явиться спокуса шукати ворога в собі чи поруч?»
У виставі використовуються сцени з курінням і застосовується сценічний дим.
Це створює атмосферу затуманеної реальності, у якій межа між істиною й вигадкою, між правдою й ілюзією — ледь помітна. Як і в житті.
