спектакль Земля Київ 2025-12-08 18:00 Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки
- Режисер-постановник та музичне оформлення Іван УРИВСЬКИЙ
- Художник-постановник – Петро БОГОМАЗОВ
- Художниця з костюмів – Тетяна ОВСІЙЧУК
- Звукорежисерка – Алла МУРАВСЬКА
- Художник з освітлення – Ігор ГОЛОВАЧОВ
- Помічники режисера – Сергій ЛИТВИН, Катерина ЛЕСИК
- Суфлерка – Лілія ПАСЬ
- Авторка ідеї проєкту – Оксана НЕМЧУК
«Земля» в Києві: глибокий діалог поколінь і націй у театрі імені Лесі Українки
Що для нас означає земля? Не як частина ландшафту, не як щось буденне чи абстрактне — а як глибоке, майже сакральне відчуття приналежності. Це місце, де ми народилися, вперше навчилися тримати рівновагу на ногах, де чули голос матері, відчували тепло дому й надійний ритм життя. Це опора. І водночас — поле бою. Бо з настанням темряви історії завжди з’являвся хтось, хто приходив із претензією: забрати землю — значить вирвати серце. А з ним — пам’ять, любов, коріння й надію.
Саме таку драму, глибоку й багатошарову, піднімає вистава «Земля» — не просто сценічна інтерпретація класичного твору, а щось значно більше: медитація на тему людської сутності, колективної пам’яті та споконвічної боротьби за право бути собою.
Земля як символ і виклик
Слово «земля» — це більше, ніж просто назва. Це код. Це нерв. Це пристрасть, яка породжує і врожай, і ворожнечу. Заради неї починають війни, через неї розпадаються родини, але водночас саме вона — єдина опора, яка тримає людину на цьому світі. Ми не просто живемо на землі — ми самі є землею. У буквальному сенсі — з неї виникаємо, в неї ж і повертаємось. У філософському — носимо її в собі, бо кожна наша дія, кожне рішення, кожен біль — проростає з ґрунту, на якому стоїмо.
Цим глибоким переживанням і осмисленням теми надихнулась постановка режисера Івана Уривського — одного з найяскравіших голосів сучасного українського театру. Спершу вистава «Žẽmė» була створена в Литві, на сцені Національного драматичного театру в Каунасі. Це була відповідь митця на трагедію, яка почала розгортатися у 2022 році — повномасштабне вторгнення росії стало тим тригером, що змусив інакше подивитися на значення землі, на її межі — фізичні й духовні.
Поєднання двох світів: Литва й Україна в одному звучанні
Не випадково слово «земля» в українській та литовській мовах звучить майже однаково: земля та žẽmė. Цей лінгвістичний збіг виявився надзвичайно символічним — він став мостом між двома культурами, які сьогодні переживають схожі виклики, шукають сенси в одній боротьбі й відкривають спільні образи в національних міфах.
Саме з цієї точки народилася ідея зробити українську версію вистави — на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки. Тут, у самому серці Києва, відбувається повернення: повернення історії на свою землю, де вона і народилася. Адже «Земля» — це не просто літературна класика. Це один із ключових творів українського модернізму. Ольга Кобилянська, авторка, була пророчицею у своєму часі. Вона дала своїй повісті назву, яка вміщує у собі цілий Всесвіт. І, ніби відчуваючи передчуття катастроф, за кілька років до Першої світової написала текст, що став метафорою всієї Європи, що ось-ось почне тріщати по швах.
Реальна трагедія, що стала літературою
Сюжет «Землі» має під собою справжній фундамент — буквально. В основі твору лежить реальна подія, що сколихнула Буковину в кінці XIX століття. Газета «Буковина» у листопаді 1894 року надрукувала коротку замітку про трагедію в селі Димка, де був застрелений юнак — син селянина Костянтина Жижияна, щойно звільнений з війська. Підозра пала на… рідного брата. І ця історія стала тим болючим зерном, яке проросло в повноцінну драму.
Ольга Кобилянська знала цю родину, любила ці місця. І, що важливо, вона не просто зафіксувала факт — вона дала йому інтерпретацію, зробила універсальним образом. Бо в цій історії впізнають себе не лише українці. Це може бути будь-яка нація, будь-яка сім’я, яка стикається з жорстокими випробуваннями, внутрішніми суперечностями, втратою й болем.
Театр як дзеркало людської душі
Іван Уривський каже: «Це історія однієї родини, але насправді — це мікровсесвіт. Те, що відбувається в середині однієї хати, є відображенням усього світу. Ми торкаємося тем любові, зради, конфліктів, внутрішніх розломів. І вся ця історія — в обрамленні одного слова: земля».
«Земля» у цій виставі — не лише ресурс чи простір. Це уособлення всього, що формує людину. Її страхи, пристрасть, прагнення волі, біль втрат і здатність прощати. Це можливість відчути себе частинкою більшого світу — й одночасно зрозуміти, як багато залежить саме від нашого щоденного вибору: у що вірити, що берегти, кого любити.
Це вистава про нас. Про кожного, хто хоч раз замислювався: де мій дім? І заради чого я готовий його захищати.
