спектакль Палаючи у пітьмі Київ 2025-12-22 18:30 Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки
- Режисер-постановник та музичне рішення – Олексій Лісовець
- Сценографія – Олексій Вакарчук
- Костюми – Валентина Плавун
- Звукорежисерка – Алла Муравська
- Помічниці режисера – Катерина Лесик, Світлана Роєнко
- Переклад з іспанської Сергія Борщевського
П’єса «Палаючи у пітьмі», написана у 1946 році, звучить сьогодні з новою силою на сцені Театру імені Лесі Українки в Києві. Її дія розгортається у замкненому, особливому просторі — інтернаті для людей з вадами зору. Проте цей простір — лише зовнішня оболонка, за якою приховані глибші філософські шари. Саме тут, у темряві — не лише фізичній, але й екзистенційній — постають питання, які людство ставить собі століттями: чи має право людина пізнати те, що може зруйнувати її зсередини?
Твір порушує вічну моральну дилему: чи варто знімати заборонений плід з дерева пізнання, якщо його смак обіцяє гіркоту і страждання? Чи, навпаки, саме в цьому й полягає справжня суть людського існування — у пошуку правди, навіть коли вона не приносить розради? Драматург наполягає: в людині живе нестримний голод — не фізичний, а духовний, що вимагає насичення знанням, розумінням, прозрінням. Іноді це прозріння болюче, іноді воно руйнує колишній світ. Але водночас — це єдиний шлях до особистої свободи.
На сцені Театру імені Лесі Українки ця історія набуває нової глибини. Постановка не просто передає сюжет — вона вражає емоційно, занурює глядача у світ персонажів, де пітьма не лише фізична, але й символічна. Режисерська інтерпретація акцентує на внутрішньому конфлікті між комфортною сліпотою і болючим, але необхідним прозрінням. Візуально-асоціативна мова вистави, тонка робота з тишею, простором і світлом створюють ефект глибокого залучення, коли кожне слово, кожен погляд персонажів ніби промовляє напряму до душі глядача.
Ця постановка — не просто історія з життя людей, позбавлених зору. Це алегорія на стан усього суспільства, що часто не хоче або не може бачити правду, ховаючись за умовними зав’язками на очах. Але правда, як і світло, рано чи пізно пробивається крізь темряву. І тоді вже не можна повернутися назад — залишиться лише діяти, приймати рішення, нести відповідальність.
«Палаючи у пітьмі» — це вистава, після якої не хочеться одразу розходитися. Вона змушує мовчати, обмірковувати, озиратися на власне життя. І саме це — головна сила театру: здатність не просто розважати, а будити, тривожити, ставити запитання без готових відповідей.
