спектакль Стефаник. Новели Київ 2025-12-09 18:30 Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки
- Режисер-постановник – Євген Храмцов
- Сценографія – Пилип Нірод
- Художник із костюмів – Пилип Нірод
- Хореографка – Ірина Клименко
- Концертмейстер – Вадим Аскевич
- Звукорежисер – Владислав Тененбаум
- Художник зі світла – Ігор Головачов
- Відеосупровід – Олексій Рабін, Андрій Рябін, Олександр Шабанов
- Помічниці режисера – Вікторія Асєєва, Єлизавета Посполітак
Стефаник. Новели – театр граничних відчуттів
Проза Василя Стефаника — як відкриті рани людської душі, що кровоточать крізь сторіччя. Його новели, написані у далекому минулому, не втрачають сили й сьогодні. Навпаки — стають ще ближчими, ще болючішими, ще правдивішими. Бо ті, про кого він писав — не просто селяни, не просто бідні й забуті. Це — люди, що живуть на межі: між світлом і темрявою, добром і гріхом, відчаєм і надією.
У виставі «Стефаник. Новели» театр імені Лесі Українки занурює глядача у світ, де кожна історія — це мовчазний крик, кожен персонаж — уособлення вічної боротьби за людську гідність. Сюжети прості, але від них холоне кров: прощання з рідною землею, смерть дитини, родинні драми, що розривають серце… Усе це не вигадані трагедії, а щоденна реальність українського села початку ХХ століття, яку Стефаник описав із такою щирістю й болем, що слова здаються прожитими.
Людська душа на межі — ось справжній сюжет
У центрі — не події, а переживання. Новели Стефаника не мають складної фабули, зате кожна з них — мов вибух емоції, очищення через страждання. Його герої мовчать більше, ніж говорять, але саме в тиші народжується справжнє — біль, туга, любов, відчай. Їхні історії — дзеркало, в якому сучасний глядач може побачити самого себе.
У постановці відчутно, що актори не грають, а проживають ролі. Їхня пластика, інтонації, навіть мовчання — усе дихає правдою. Декорації мінімальні, але саме це створює потрібний ефект: нічого зайвого, лише людські обличчя, тіні, голоси й серця.
Чому це важливо саме сьогодні?
У час, коли суспільство знову переживає випробування, тексти Стефаника звучать пророче. Його новели — не лише про минуле. Вони про те, як людина тримається за людяність, коли навколо все валиться. Про те, як не втратити себе, навіть коли життя позбавляє останнього.
Стефаник не дає розради, але його слово — як лезо, що розтинає оболонку байдужості. Його твори пробуджують. І тому саме сьогодні, коли ми шукаємо опору у культурі, історії, мові — ця вистава є необхідною. Вона змушує глядача не просто співпереживати, а співіснувати з героями на сцені.
«Стефаник. Новели» — це не лише театральна подія, це внутрішнє зрушення. Це мистецтво, що не боїться бути болючим, оголеним, правдивим до тремтіння. Це запрошення вглиб людського, в саму серцевину того, що ми звемо душею.
