спектакль Косметика ворога Київ 2025-12-11 18:30 Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки
- Режисер – Євген ЛУНЧЕНКО
- Сценографія – Олексій ВАКАРЧУК
- Костюми – Олена ДРОБНА
- Звукове рішення – Владислав ТЕНЕНБАУМ
- Художник зі світла – Ігор ГОЛОВАЧОВ
- Помічниця режисера – Ольга ВЛАСОВА
- Відеосупровід – Олексій РАБІН, Андрій РЯБІН, Олександр ШАБАНОВ
- Переклад з французької Олени Славінської
Що, як затримка авіарейсу — це не просто прикра випадковість, а майстерно зрежисована пастка, продумана до найменших деталей? Що, як звичайне очікування в аеропорту перетворюється на випробування, де кожне слово — удар, кожен погляд — виклик, а кожна секунда — небезпечне наближення до прірви, в якій ховається правда?
На сцені театру імені Лесі Українки — постановка, що тримає в напрузі з першої хвилини і не відпускає навіть після фінальних оплесків. «Косметика ворога» — психологічний трилер за мотивами роману бельгійської письменниці Амелі Нотомб. У центрі сюжету — випадкова (чи не зовсім?) зустріч у порожньому аеропорту. Затримка рейсу змушує головного героя зупинитися — не лише фізично, а й внутрішньо. Саме тут, серед холодного металу й штучного світла, він знайомиться з дивним незнайомцем, який начебто просто шукає розмови… та насправді починає витончену, майже алхімічну гру на межі морального, етичного і особистого.
Сцена, де зникає реальність
Зал очікування — це більше, ніж простір дії. Це метафора внутрішньої ізоляції, застою, точки неповернення. Там, де герой на мить втрачає контроль над часом, з'являється шанс — чи радше небезпека — для когось іншого зайняти цей простір, увійти в його свідомість, викрити те, що ретельно приховувалося роками. Незнайомець не просто говорить — він вторгається. Його репліки колють, роздирають, вивертають душу навиворіт. Страх, огиду, гнів — усе це з’являється в головного героя одночасно, підсилюючи напругу й ламаючи уявлення про контроль над ситуацією.
Під маскою іронії — обличчя істини
Режисер Євген Лунченко вибудовує виставу з тонким психологічним ритмом, у якому на глядача чекає не лише сюжетна інтрига, а й емоційна провокація. Іронічні нотки спершу розслаблюють, створюючи ілюзію знайомого простору — десь між інтелектуальним трилером і камерною драмою. Але саме в момент, коли глядач звикає до цієї стилістики, починається справжня атака — тонка, точна, нещадна. І ось уже ти не спостерігач, а учасник. Не сторонній свідок, а жива частина того, що відбувається.
— Нам важливо було не лише лоскотати нерви, — каже режисер. — Ми прагнули, щоб глядач задумався. Не просто відчув тривогу чи співчуття, а пройшов шлях разом із героєм, стикаючись із власними моральними викликами. Тому так важлива іронія — вона вводить в оману, присипляє, а потім різко зриває маску.
Людина без косметики
Назва п’єси — «Косметика ворога» — символічна і далека від теми макіяжу. Йдеться не про зовнішнє прикрашання, а про ті невидимі «шари», якими ми ховаємо правду про себе. У кожного є щось, що не хочеться згадувати. Щось, що притлумлюється роками, але одного дня може вирватися назовні. Саме це й відбувається з героєм: минуле повертається, щоб пред’явити рахунок. І, як часто буває в подібних історіях, воно має обличчя — знайоме, привабливе й небезпечне.
Любов, пристрасть, провина, суперництво, жорстокість — усе це переплетено в історії двох чоловіків, закоханих в одну жінку. Але ця історія не про любовний трикутник. Це історія про совість. Про внутрішній голос, який довго мовчав, але врешті зривається на крик. Про відповідальність, якої не уникнути. Про людину — таку, якою вона є насправді, без прикрас і масок.
Театр, який не відпускає
«Косметика ворога» — це вистава, яка працює з підсвідомим. Вона не просто розважає, вона викликає дискомфорт, змушує ставити питання, які ми зазвичай воліємо оминати. І саме в цьому — її сила. Вона не дає готових відповідей, не нав’язує моралі, а пропонує чесну розмову — про провину, вибір, біль і відповідальність. Про нас самих.
