спектакль Трамвай «Жадання» Київ 2025-12-13 16:00 Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки
Режисерка – Олена Щурська
Сценографія та костюми – Пилип Нірод
Пластичне рішення – Ніна Змерзла
Ілюзіоніст – Дмитро Пацьора
Звукове рішення – Владислав Тененбаум
Художник зі світла – Ігор Головачов
Помічниця режисерки – Катерина Лесик
Переклад з англійської Теодозії Зарівної
«Трамвай "Жадання"
Київський театр ім. Лесі Українки
На одне з найважливіших запитань журналістів — про що його знаменита п'єса — Теннессі Вільямс відповів коротко й просто:
«Це прохання про розуміння делікатних людей».
Сюжет починається з приїзду загадкової незнайомки — вишуканої, трохи екзальтованої Бланш Дюбуа, яка несподівано з’являється у домі своєї сестри Стелли в спекотному, задушливому, майже тваринному Новому Орлеані. У її житті – втрати, провали, страхи й фантоми минулого. У її валізі – вишукані сукні, флакони парфумів і розбиті ілюзії.
Та ця невловима, вразлива жінка стикається з абсолютно протилежною енергією – грубою, стихійною силою Стенлі Ковальські, чоловіка Стелли. Їхнє знайомство стає початком жорсткого зіткнення двох світів. Інтелектуальна делікатність Бланш проти тваринного інстинкту виживання Стенлі. І між цими двома – Стелла, як міст, що з'єднує і розривається водночас.
Бланш каже: «Мені сказали сісти на трамвай, який називається "Жадання", а потім пересісти на інший — "Кладовище"...» Ця метафора пронизує весь текст — жагуче бажання як рушій життя, і водночас — дорога до руйнації.
У постановці ця історія перетворюється на глибоку подорож у глибинні шари людської психіки. Вистава не просто розповідає трагічну долю однієї жінки — вона відкриває болючу реальність про всіх нас: про потребу в любові, про те, як легко бути знищеним за свою вразливість, і як страшно, коли емоційна делікатність зустрічає фізичне насильство.
Це історія про виживання — моральне, емоційне, фізичне. Про те, як легко втратити себе, коли світ не залишає місця для тендітної краси душі.
ТЕННЕССІ ВІЛЬЯМС — ЖИТТЯ ЯК ДРАМА
Народжений у 1911 році в містечку Колумбус, штат Міссісіпі, Томас Ланьє Вільямс (відомий усьому світові як Теннессі Вільямс) виростав між двома світами — духовністю, яку уособлював його дід, єпископальний священник, і жорсткістю міського життя, яке принесло йому дитинство у Сент-Луїсі. Він не одразу знайшов себе в мистецтві — спершу працював клерком, навчався в університеті, підробляв на різних посадах. Але писати не припиняв ніколи.
Його перші п’єси відкривали глядачеві той самий світ, що й «Трамвай "Жадання"»: світ ламкої психіки, втраченої любові, глибоких травм і тендітних почуттів. Після успіху «Скляного звіринцю», його кар'єра стрімко злетіла.
«Трамвай "Бажання"» (1947) приносить йому перший Пулітцер, «Кішка на розпеченому даху» (1955) — другий. Його тексти перетворюються на класичні фільми, які підкорюють увесь світ. Але справжній масштаб Вільямса — не лише в нагородах. Його герої — це люди, які не вміють бути «нормальними». І саме в цьому — їхня краса.
Спадок Теннессі Вільямса продовжує жити.
Його архіви, авторські права та театрологічна спадщина належать Університету Півдня — закладу, де навчався його дід. Фонд Волтера Е. Дакіна, створений на згадку про нього, підтримує нове покоління драматургів. І, можливо, саме завдяки цій підтримці ми відкриємо для себе ще багато тих, хто здатен говорити про вразливість як про силу.
