спектакль Переклади Київ 2025-12-21 18:00 Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки
- Постановка – Кирило Кашліков
- Сценографія та костюми – Олена Дробна
- Візуальне рішення – «ТЕТА-АРТС»
- Хореографія – Ірина Клименко
- Звукове рішення – Владислав Тененбаум
- Художник зі світла – Ігор Головачов
- Сценічна мова – Ганна Гринчак
- Відеопроєкція – Олексій Рабін, Андрій Рябін, Олександр Шабанов
- Помічниця режисера – Ольга Власова
- Переклад з англійської Теодозії Зарівної
Переклади. Київ, театр імені Лесі Українки
«Для мене ця історія — про людей, які живуть у часи незворотних змін. Про те, як ці зміни проростають у долі кожного з нас, впливають на наше сприйняття світу, на щоденні вибори, на поняття честі, любові, внутрішньої цілісності. І — про ту тонку межу, переступивши яку, ти вже не можеш повернутись до себе колишнього».
Кирило Кашліков
У п’єсі Браяна Фріла «Переклади» є все: й історична правда, і тонка психологія, і питання, які не втрачають гостроти навіть через століття. Але в її основі — не документ, а жива емоція, глибока внутрішня тривога народу, що бореться не лише за політичну незалежність, а передусім — за свою мову, ідентичність, голос.
«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову» — ця фраза Ліни Костенко, сказана у зовсім іншому контексті, точно потрапляє в нерв цієї вистави. Саме мова — не як інструмент, а як спосіб існування — стає головним полем бою.
Ірландія. Кінець XIX століття. Народ, що понад 800 років живе під ярмом Британської імперії, намагається втримати своє коріння, свою пам’ять, своє право бути собою. Лише у 2005-му, вже в наші дні, всіх державних службовців Ірландії зобов’язали використовувати рідну мову в офіційному листуванні. Лише тоді на мапи повернулися справжні назви міст і селищ. А тоді, у далекому минулому, цей процес тільки починався — повільно, системно, майже непомітно, але безжально.
Сюжет розгортається у маленькому селищі — замкненому, з традиціями, з власним укладом. Сюди прибувають англійські колоніальні службовці — не як завойовники у класичному розумінні, а радше як "організатори порядку". Вони не гримлять зброєю, не спалюють будинків, не ллють кров. Їхній метод — спокійне, мовчазне витіснення всього, що живить душу: «Ми не надто грубо вдерлися у ваше життя?» — питають вони з вишуканою ввічливістю.
Мета їхня — переписати карту. Але не тільки географічну. Йдеться про карту свідомості. Вони перекладають місцеві назви з ірландської — старої, архаїчної, але такої рідної — на правильну, королівську англійську. Ірландські назви сіл і полів, пагорбів і річок піддаються холодній логіці імперії. Те, що здавалося незмінним, починає втрачати обриси.
Спершу здається, що це — дрібниці. Що зміниться, якщо Бун на Хауен стане Бернфутом, а Друмь Дуф — Друмдофом? Але поступово приходить розуміння: зміна назв — лише фасад. Під ним ховається набагато глибше — «створення нової карти» означає, по суті, культурне виселення. «Інспекція території» виявляється військовою операцією зі зміни самої суті народу.
І тут, у тиші повсякдення, перед героями постає майже екзистенційний вибір: чи зберегти ім’я — своє, справжнє, наповнене змістом і пам’яттю поколінь, чи дозволити стерти себе в перекладі. Адже ім’я — це більше, ніж слово. Це формула, що тримає людину в реальності. Це код, який ззовні неможливо дешифрувати. Той, хто прийшов із чужого світу, ніколи не зрозуміє його до кінця.
Фріл не дає простих відповідей. Його драма — це питання, поставлене голосно, але адресоване внутрішньому "я" кожного з нас. І хоча дія розгортається в Ірландії, резонанс цієї історії — глибоко універсальний. Особливо зараз, коли питання мови, національної самоідентифікації та культурної пам’яті знову стають болючими, актуальними, особистими.
Ця вистава — не просто про минуле. Вона — про наші рішення сьогодні.
