спектакль Благальниці Київ Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки
- Режисер − Радек СТЕМПІНЬ (Radek Stepien B.A.)
- Адаптація − Радек СТЕМПІНЬ (Radek Stepien B.A.), Ольга СМЕХОВІЧ (Olga Smiechowicz Ph.D.)
- Декорації та костюми − Лукаш МЛЕЧAK (Lukasz Mleczak)
- Музика та звукове оформлення − Домінік СТРИХАРСЬКИЙ (Dominik Strycharski)
- Світло − Натан БЕРКОВІЧ (Natan Berkowicz DOP), Лукаш МЛЕЧАК (Lukasz Mleczak), Радек СТЕМПІНЬ (Radek Stepien B.A.)
- Відео − Натан БЕРКОВІЧ (Natan Berkowicz DOP)
- Асистентка режисера − Юлія ЛОБАНОВСЬКА
- Звукорежисерка вистави − Алла МУРАВСЬКА
- Художник зі світла − Ігор ГОЛОВАЧОВ
- Помічник режисера − Артем ДІБРОВ
- Кураторка проєкту − Анастасія ПАВЛЕНКО
- Відеорішення − Натан БЕРКОВІЧ (Natan Berkowicz DOP)
- Перекладачка − Лариса АНДРІЄВСЬКА
Благальниці – вистава про час, що ніколи не минає
Світ, що балансує на межі: з одного боку — страх залишитися сам на сам із бідою, з іншого — небезпека втратити себе у залежності від могутніх "рятівників". У центрі цього болючого протиставлення — доля держави, за яку відповідають її очільники, вибір між гідністю й виживанням, між честю й політичною доцільністю. Але водночас — і приватні історії простих людей, чиї життя ламаються під тягарем великих історичних процесів. Принципи, що формують основу суспільства, стають каменем спотикання, коли стикаються з жорсткою реальністю.
Та ні, це не опис подій сьогоднішнього дня, хоча співзвуччя вражає. Це основа давньогрецької трагедії Евріпіда «Благальниці», написаної майже дві з половиною тисячі років тому. Історія, яка вражає актуальністю, знову оживає на сцені театру імені Лесі Українки у постановці Радека Стемпіня.
Тло трагедії — війна, яка ніколи не закінчується
Пелопоннеська війна тривала вісім років, але справжній жах для Афін почався після битви при Деліумі в 424 році до нашої ери. Тоді беотійці, розгромивши афінян, знехтували непорушним уявленням про гідність мертвих — вони відмовилися передавати тіла загиблих для поховання. Такий вчинок не просто порушив традицію — він розірвав саму тканину морального світу античності.
І ось через два роки після цих подій Евріпід виводить на сцену не батальні сцени, не політичні диспути, а матерів, які благають дозволу поховати синів. Не вперше в історії, але вперше настільки прямо, античний поет говорить про війну не як про героїзм, а як про біль, втрату, приниження.
Терапія через мистецтво
Режисер Радек Стемпінь не приховує: хоча його вистава — не буквально про сучасність, вона народилася з болю нашого часу.
«Я не ставлю перед собою завдання зробити прямі історичні зіставлення, однак аналогії виникають самі собою. Для мене у цій п'єсі Фіви — це росія, Афіни — Сполучені Штати, а Аргос — Україна. Усе просто: контексти змінюються, але суть конфліктів лишається», — ділиться режисер.
Стемпінь підхоплює форму давньогрецького театру не задля стилізації, а задля створення простору для спільного переживання, своєрідного колективного ритуалу скорботи. Глядач стає свідком не стільки подій, скільки глибокого емоційного й морального зрушення — такого, яке досі залишається актуальним у суспільствах, що пережили або переживають війну.
Драма без терміну придатності
Особливість вистави полягає у її здатності промовляти до кожного — незалежно від віку, професії чи політичних переконань. Це не просто історія про минуле, це голос, що звучить крізь століття, нагадуючи: біль втрати, гнів безсилля, потреба в гідному прощанні — це те, що завжди об’єднує людей у найтемніші часи.
І саме в цьому полягає сила античної трагедії: вона не дає відповідей, але змушує ставити запитання. Не тільки про те, що сталося колись, а й про те, що відбувається просто зараз.
Ця постановка — не чергове переосмислення класики, а щемка, болісна спроба знайти спільну мову між епохами. Слова, написані тисячі років тому, сьогодні звучать особливо гірко — і тому ще важливіше, щоб ми їх почули.
