спектакль Співай, Лоло, співай! Київ 2025-12-30 18:00 Театр ім. Івана Франка
- Дмитро Богомазов - Режисер-постановник
- Петро Богомазов - Художник-постановник, художник по костюмах
- Олександр Кришталь - Звукорежисер
- Олексій Скляренко - Хореограф
- Сусанна Карпенко - Хормейстер
- Олександр Бегма - Автор пісень
- Михайло Кукуюк - Автор пісень
- Олександр Кохановський - Аранжування музики
- Артем Атаманенко - Звукорежисер
- Ганна Ваховська - Художник по світлу
- Марія Савка - Виставу веде
«Співай, Лоло, співай!»
«Співай, Лоло, співай!» — це вибуховий мюзикл у стилі кабаре, що запрошує глядача до світу, де межа між сценою та життям розмивається, а гумор, еротика, музика й драма сплітаються в єдине яскраве дійство. Ця вистава — не просто театральне видовище, а справжній вечір у ритмі джазу, з вишуканими декораціями, живим оркестром, темпераментним кордебалетом і неповторною атмосферою портового кабаре «Блакитний ангел», де панує чарівна, спокуслива й небезпечна Лола — жінка, що здатна змінити життя будь-кого, хто наважиться зустріти її погляд.
Сюжет розгортається за класичними канонами жанру. Він — сивочолий латиніст, вчитель із непохитною вірою у дисципліну й мораль. Вона — зірка вечора, жінка-сцена, якої не забути навіть після першої зустрічі. Його звати Гнус — ім’я не випадкове, бо його характер сухий, доктринерський і схильний до моралізаторства. Випадково, переслідуючи своїх учнів, він потрапляє до кабаре, де стикається зі світом, який його зневажає, але який невдовзі поглине його з головою. Лола — втілення всього, що він зневажав — раптом пробуджує в ньому те, чого він не знав про себе. І вже за мить він — не сторонній спостерігач, а частина цього химерного, яскравого світу, де правила диктує пристрасть, а не мораль.
П’єса, що лягла в основу мюзиклу, написана за мотивами роману Генріха Манна «Вчитель Гнус, або Кінець одного тирана». Уперше опублікований у 1905 році, цей твір був гострою соціальною сатирою, спрямованою проти міщанської самовдоволеності, лицемірства та бездумної обмеженості. Образ Гнуса став у німецькій культурі символічним: навіть ім’я головного героя — Professor Unrat («Сміття») — у буквальному сенсі стало прозивним.
У 1930 році сюжет роману було екранізовано у знаменитому фільмі Джозефа фон Штернберга «Блакитний ангел», який увійшов у золотий фонд світового кінематографа. Роль Гнуса зіграв видатний Еміль Яннінгс, а образ Лоли став знаковим для Марлен Дітріх. Саме завдяки цій стрічці вона здобула статус кінодіви й символу фатальної жінки. У фільмі було зосереджено лише на частині роману — на історії занепаду чоловіка, який піддався пристрасті й опинився на межі морального краху. Режисер трактував це як драму "людини, яка закохалася і впала".
Цікаво, що до цього сюжету неодноразово зверталися митці в різні епохи. У 1981 році Райнер Вернер Фассбіндер створив римейк «Лоли» з Барбарою Зуковою, осучаснивши історію та надавши їй політичного забарвлення. Його стрічка розкривала не лише тему особистої деградації, а й показувала лицемірство владних структур. У 1985 році легендарний французький хореограф Ролан Петі здійснив балетну постановку «Блакитного ангела», в якій образ Лоли постав як безжальна та холодна спокусниця, а сам Петі вийшов на сцену в ролі Гнуса, надавши історії ще більшої гіркоти й трагічності.
Сьогоднішня версія вистави — це сучасна інтерпретація харківського драматурга Олександра Чепалова, в якій поєднано класичну драматургію, кабаретну естетику й відлуння реальних почуттів. Його «Співай, Лоло, співай!» — це насамперед історія про любов: бентежну, болісну, приречену. Але водночас — щиру, живу, таку, що запалює, а потім безжально обпікає.
На сцені — блиск, гумор, еротика, музика, але за всім цим — драма душі, яка не витримує випробування пристрастью. Це вистава, що сміється, але й плаче одночасно. Вона відображає людину такою, якою вона є насправді — вразливою, суперечливою, відкритою до кохання, навіть якщо воно веде до падіння.
Особливу подяку творча група висловлює заслуженому артисту України Андрію Самініну, чия участь у створенні вистави додала їй емоційної сили, точності й виразної сценічної пластики.
«Співай, Лоло, співай!» — це мюзикл, у якому немає фальші. Лише пристрасть, дотепність, біль і незгасна музика сцени.
