спектакль Загнаний кінь Київ 2025-12-10 18:00 Театр ім. Івана Франка
- Дмитро Чирипюк - Режисер-постановник
- Олексій Зубков - Режисер
- Олександр Друганов - Художник-сценограф
- Наталія Рудюк - Художник по костюмах
- Ольга Семьошкіна - Балетмейстер
- Дмитро Дроздов - Звукорежисер
- Олександр Пліса - Звукорежисер
- Андрій Кононенко - Художник по світлу
- Павло Жданов - Художник по світлу
- Олександр Рожков - Інженер відеоряду
- Тетяна Бондаренко - Веде виставу
- Олександр Кохановський - Музичне оформлення
«Загнаний кінь»
Франсуаза Саган — ім’я, що одразу викликає асоціації з інтелектуальною чуттєвістю, з текстами, які не бояться торкатись найделікатнішого. У її літературному світі панує глибока емоційність, складна психологія і відверта розмова про те, що зазвичай приховується за щоденними усмішками. І саме ці риси лягли в основу її п’єси «Загнаний кінь», яка оживає на сцені Театру імені Івана Франка.
Написана у 1966 році, ця драма — іронічна, подекуди навіть саркастична — виводить на світло ті канони, якими людина сама ж себе обмежує, аби не виходити за межі звичного і зручного. Саган із властивою їй тонкістю розкриває внутрішній парадокс: ми воліємо спокою, але глибоко всередині тужимо за рухом, за змінами, за життям, яке дихає справжніми емоціями.
Місце дії — англійський маєток. Витончена, бездоганна зовні оселя, де час ніби зупинився. У цьому світі, мов застиглому акваріумі, роками співіснують лорд Генрі-Джеймс Честерфілд та його дружина Фелісіті. Вони зберігають традицію, тримають форму, витримують етикет. Усе навколо ретельно витерте від емоцій, стерильно правильно — і водночас гнітюче пусто.
Генрі філософствує про буденність і рутину, у якій бачить свою благородну місію — мовляв, справжній англієць повинен бути стриманим, передбачуваним і відстороненим. Але за цією іронічною маскою — самотність, від якої він давно не захищається, а просто змирився. Такий світ зручний, поки не з’являється хтось, хто приносить із собою вітер змін.
І ця “буря” — Коралі. Подруга нареченого дочки, яку той представляє як свою сестру, з першої ж хвилини розбиває мікросвіт маєтку. Її непідробна щирість, енергія, свобода від умовностей стають дзеркалом, у яке вимушені подивитися всі герої. Вона несе життя — без тіні жалю чи манірності. У ній немає звички ховати емоції. Вона сміється, коли хоче сміятись. І говорить те, що думає.
Її поява — як спалах, як каталізатор. Вона порушує рівновагу, але саме тому й відкриває можливість для руху, для змін. Навіть найстійкіші бастіони емоційного самоконтролю не витримують перед її справжністю. І кожен мешканець маєтку раптом опиняється перед викликом: залишитися у своїй комфортній шкаралупі чи спробувати знову відчути — страх, пристрасть, біль, надію.
«Загнаний кінь» — це не лише п’єса про зіткнення світоглядів. Це історія про те, як ми замикаємо себе у золотих клітках буденності, і про те, як іноді достатньо однієї живої, справжньої людини, аби розбити стіни мовчання. Це вистава про жінку, яка приходить не руйнувати, а будити — і виявляється для всіх не руйнівною силою, а нагадуванням про забуту істину: жити варто лише тоді, коли насправді живеш.
