спектакль Безталанна Київ 2026-01-07 18:00 Театр ім. Івана Франка
- Іван Уривський - Режисер-постановник
- Павло Івлюшкін - Помічник режисера-постановника з пластики
- Ігор Гордієнко - Звукорежисер
- Павло Наталушко - Звукорежисер
- Сусанна Карпенко - Хормейстер
- Мальвіна Хачатрян - Музичне оформлення
- Ліана Михайлова - Веде виставу
- Ганна Ваховська - Художник по світлу
- Тетяна Овсійчук - Художник-постановник, художник по костюмах
«Безталанна»
Є п’єси, які не старіють із часом — не тому, що їм щастить на акторів чи постановників, а тому, що в їхніх словах — сама правда про людину. Саме такою є «Безталанна» Івана Карпенка-Карого — драма, що не просто торкається теми кохання, а розтинає її до глибини. Це не ще одна історія про любовний трикутник. Це — історія про спустошення, яке залишає нерозділене кохання, про фатальну силу слів, сказаних у гніві чи з байдужості. Історія про те, як легко зруйнувати життя — і як важко жити з цією провиною.
В основі сюжету — класичний конфлікт: Варка, Гнат і Софія. Але автор не дає змоги глядачеві задовольнитися простими поясненнями. Його герої — не жертви і не винуватці, вони — дзеркала один одного. Карпенко-Карий із точністю психолога простежує, як любов — справжня, глибока, цільна — трансформується під тиском ревнощів, страху, суспільних упереджень. Як із жертовності народжується жага володіння, а з пристрасті — ненависть.
П’єса показує, як людина поступово зраджує власну душу. Ніби й ненароком — фразою, дією, мовчанкою. Але кожен крок веде до катастрофи. І коли все згорить у вогні розчарувань, коли вже нічого не повернути, герой озирається назад і з жахом усвідомлює — "я ненароком, з серця…" Вислів Гната стає символом цілого покоління, яке не навчилося відповідати за свої вчинки.
Історична доля п'єси — не менш драматична.
Написана у 1883 році, вона з’явилася під первинною назвою «Хто винен?» і замислювалася як зіркова роль для Марії Заньковецької — примадонни трупи Кропивницького. Але актриса не захотіла грати Варку і обрала образ Софії. Автор змінив назву на «Безталання», однак і це не допомогло п’єсі потрапити на сцену. Протягом кількох років її забороняли — аж поки сама Заньковецька, використовуючи благодійну виставу як привід, не добилася дозволу. Документ принесли вже через дві години, але з помилкою в заголовку — так п’єса отримала свою третю, остаточну назву — «Безталанна».
З того часу постановки з’являлися з різною інтерпретацією:
1937 — Наталія Ужвій у ролі Варки, постановка Гната Юри.
1965 — Галина Яблонська як Софія.
1979 — Поліна Лазова (Варка), Лариса Хоролець (Софія), Микола Задніпровський (Гнат).
Кожна з них — спроба заново прожити це складне емоційне полотно, знайти відповіді на вічне питання: що таке любов — дар чи прокляття?
