спектакль Кассандра Київ 2025-12-29 18:00 Театр ім. Івана Франка
- Давид Петросян-Режисер-постановник
- Даниїла Колот-Художник-сценограф, художник по костюмах
- Андрій Кононенко-Художник по світлу
- Сергій Пантюшенко-Художник по світлу
- Сусанна Карпенко-Хормейстер
- Ольга Семьошкіна-Режисер з пластики
- Ліана Михайлова-Виставу веде
- Дмитро Дроздов-Звукорежисер
- Артем Атаманенко-Звукорежисер
«Кассандра» у Театрі Франка: пророцтво, якого не хочуть чути
Ім’я Кассандри з глибини віків стало символом трагічної проникливості — дару бачити майбутнє, що обертається прокляттям. Відтоді так називають тих, хто попереджає про катастрофи, але кого не чують і не вірять. Ця вічна трагедія пророка — основа драматичної поеми «Кассандра», яку Леся Українка створила між 1903 і 1907 роками. У ній — не лише міф, не лише відлуння античності, а глибоке розмірковування про приреченість знання, про самотність мислячої людини, про природу історичного фатуму.
Доля пророчиці як трагедія прозорливого розуму
Сюжет твору розгортається на тлі війни — облога Трої триває вже десятий рік, і загибель висить у повітрі. Кожен день забирає життя, руйнує міста, стирає надії. Лише Кассандра — донька троянського царя Пріама — здатна передбачити, що буде далі. Дар провидиці вона отримала від самого Аполлона, який закохався в неї. Але відмовивши богу у взаємності, вона накликає на себе його прокляття: її пророцтвам більше ніхто не вірить. Вона бачить крах, але не має сили ні зупинити його, ні переконати інших. Її крик тоне в тиші байдужості.
Кассандра стає ізгоєм. Її вважають божевільною, небезпечною, винною в чужих бідах. Натомість її брат Гелен, оточений вишуканими словами й облудною впевненістю, здобуває довіру людей, бо дає їм те, що вони хочуть чути: ілюзію безпеки, спокій, знайому брехню. Кассандра ж говорить правду — гірку, невтішну, та правду. Але саме за це її відкидають.
Леся Українка: голос інтелігенції і запит на дію
Поема «Кассандра» — не лише блискуча інтелектуальна конструкція. Це — крик української поетеси з глибини XX століття, спроба осмислити роль митця, пророка, людини духу в суспільстві, яке втратило слух до істини. Леся Українка не лише звернулася до грецького міфу — вона вклала в нього сучасний зміст. Її Кассандра — втілення інтелігента, мислителя, який бачить хід історії, усвідомлює фатальні помилки нації, але не має підтримки. Її доля — символ трагічного розриву між знанням і дією.
Ця поема ставить запитання, що не втрачають актуальності й у XXI столітті: чи здатне суспільство чути того, хто говорить неприємну правду? Чи є місце пророку у світі, де панують екрани, алгоритми й масова зневага до складного? І що трапляється, коли навіть той, хто бачить істину, вже сам у неї не вірить?
Вистава без координат часу, але з гострим дотиком до сучасності
Сценічна версія «Кассандри» на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка — це не просто втілення класичного тексту. Це філософська подорож, яку здійснюють глядач і актори в межах одного простору — абстрактного, без географії й хронології. Тут немає ані конкретної епохи, ані визначеного місця — лише атмосфера. І саме ця невизначеність підсилює враження: таке могло статися будь-коли й будь-де. І це вже стається сьогодні.
Режисер Давид Петросян і сценограф Даніїл Колот не намагаються буквально відтворити античний світ. Вони занурюють глядача у внутрішній простір Кассандри — де слово не рятує, знання не рятує, любов не рятує. Але де залишається гідність.
За допомогою виразної пластики, метафоричного сценічного рішення, образів, що балансують між сновидінням і реальністю, вони будують виставу, яка більше схожа на одкровення. Актори існують у просторі не як персонажі, а як ідеї, втілення архетипів, проекції нашої спільної свідомості.
Історія театральних втілень: Леся Українка на сцені Франківців
Творчість Лесі Українки міцно вкорінена в історії Театру імені Івана Франка. Від самого заснування театру її твори не сходили зі сцени:
1922 — «Лісова пісня» (реж. Євген Коханенко, Мавка — Феодосія Барвінська);
1925 — «Камінний господар» (реж. Гнат Юра, Дон Жуан — Віктор Петіпа);
1970 — перша постановка «Кассандри» (реж. Сергій Сміян, Кассандра — Юлія Ткаченко);
2019 — «VERBA» за мотивами «Лісової пісні» (реж. Сергій Маслобойщиков).
Усі ці постановки — не лише сценічні події, а культурні маркери. Кожна з них промовляла до свого часу, відповідала на виклики доби. І нова «Кассандра» не є винятком. Це не просто актуалізація класики, а жива розмова з нашою епохою — про те, що означає бути свідомим, але безсилим. Бути почутим — і залишитися самотнім.
«Кассандра» сьогодні — це ми самі. У ній — голос усіх, хто бачить біду, кричить, попереджає, але стикається з мовчанкою. Це не просто вистава — це відлуння болю, роздумів, віри й зневіри. І водночас — нагадування, що слово, навіть якщо його не чують, усе ще має силу змінювати».
