спектакль Конотопська відьма Київ 2025-12-13 13:00 Театр ім. Івана Франка
- Іван Уривський - Режисер-постановник
- Сусанна Карпенко - Композитор, аранжування вокальних номерів
- Ольга Семьошкіна - Хореограф
- Олександр Кришталь - Звукорежисер
- Марія Савка - Виставу веде
- Ганна Ваховська - Художник по світлу
- Олена Антохіна - Художник по світлу
- Владислав Коломійченко - Звукорежисер
- Андрій Шашкєєв - Зведення та майстеринг оркестрових номерів
- Анна Дацька - Створення оркестрових номерів
- Володимир Сінчук - Створення оркестрових номерів
- Семен Стречен - Створення оркестрових номерів
- Міла Степанова - Створення оркестрових номерів
- Тетяна Овсійчук - Художник-постановник, художник по костюмах
«Конотопська відьма»
Історії, що переживають десятиліття, — це не просто твори. Це дзеркала. І серед таких — «Конотопська відьма» Григорія Квітки-Основ’яненка. Вже сама назва будить в уяві образи магічного, карикатурного, і водночас болюче впізнаваного світу. У новій сценічній версії цієї повісті, створеній режисером Іваном Уривським, знайома історія набуває нового звучання — глибшого, тривожнішого, але й, водночас, іронічно-гротескового.
Це не просто сатирична комедія з історичним нальотом. Це – сучасний погляд на вічне питання: що відбувається, коли влада потрапляє в руки до людей, неготових її нести? Коли лінощі, неосвіченість і жадібність стають рушієм подій, а замість відповідальності – безкарність. Уривський зберіг естетику бурлеску, з його барвистістю та фарсом, але вплів у неї тривожну ноту сучасного досвіду — з усіма викликами, які ми переживаємо зараз.
Сюжет здається знайомим, навіть анекдотичним: невеличке українське містечко, де дощів немає — бо «відьми покрали росу», де сотник безглуздо керує, а його помічник, ще гірший, нахабно користується хаосом, аби звести все до особистої вигоди. Але за цим гротеском — образ глибокої розгубленості. Місто, що поступово втрачає зв’язок із реальністю, з природою, з Богом.
Режисер тонко і багатошарово розкриває центральний конфлікт — вибір між Світлом і Темрявою. І хоча звучить це як щось масштабне, у п’єсі воно подано через дрібні людські вчинки, компроміси, зради самим собі. Герої поволі сходять з дороги віри — і саме це стає справжньою трагедією. Бо без Віри, як вважає Уривський, людина перестає бути Людиною. Вона стає тінню, знаряддям, пішаками в чужій грі.
І в той момент, коли здається, що це лише сатира, глядач раптом стикається з глибокими метафорами — екологічними, політичними, філософськими. Суха земля, зниклі роси, втрата врожаю — вже не вигадка, а щоденна реальність. І тут піднімається питання глобальне: чи це не відображення нашого часу, нашої втрати балансу? Чи не є знецінення віри, внутрішнього стрижня, причиною того, що руйнується і навколо, і всередині?
Уривський підкреслює, що саме після постановки «Калігули» Камю йому захотілося дати глядачам іншу емоцію — світлішу, людянішу. Але навіть у комедії режисер не відмовляється від глибини. Адже український гумор — це не лише сміх, а й механізм очищення, порятунку, опору. Наш гумор — це спосіб говорити про складне доступно. І водночас — поштовх до дії.
Сьогодні «Конотопська відьма» звучить не менш актуально, ніж у XVIII столітті. У цій постановці вона стає не просто пам’яткою літератури, а живим, дихаючим твором, що ставить перед глядачем запитання: у яку сторону я сам роблю вибір? І чи не настав час згадати, хто ми є, і навіщо ми тут?
