спектакль Лимерівна Київ 2025-12-23 18:00 Театр ім. Івана Франка
- Іван Уривський - Режисер-постановник, автор збірної музики
- Петро Богомазов - Художник-постановник та художник по костюмах
- Андрій Кононенко - Театральне освітлення
- Олена Антохіна - Театральне освітлення
- Владислав Коломійченко - Звукорежисер
- Павло Наталушко - Звукорежисер
- Марія Савка - Веде виставу
- Павло Івлюшкін - Хореограф
«Лимерівна»
Панас Мирний
«Лимерівна» — одна з найглибших і найемоційніших українських мелодрам XIX століття, у якій драматизм не вигаданий, а виростає з живої народної пам’яті. Панас Мирний (справжнє ім’я — Панас Рудченко), класик української літератури, створив цей твір у 1883 році, звернувшись до мотивів народної балади, де тісно переплітаються пристрасне кохання, трагізм жіночої долі та непримиренний конфлікт між серцем і волею. Це історія, у якій немає місця компромісу — бо там, де кохання справжнє, воно або перемагає, або вмирає.
У центрі сюжету — Наталя, дівчина, яка опиняється між любов’ю до простого, але щирого хлопця Василя та тиском з боку матері — вдови-п’янички, що прагне «вигідного» шлюбу дочки з Карпом, сином багатої й пихатої Шкандибихи. Наталя любить матір, шкодує її, але не згодна відмовитися від власного серця. Та коли справа доходить до хитрощів, обману, психологічного тиску — воля дівчини ламається. І лише згодом вона розуміє, що стала жертвою обману, а шлюб, укладений під примусом, несе їй не порятунок, а душевну смерть.
Перед нею — безвихідь: або змиритися з нав’язаним життям, або кинути все й податися у світ за очі разом із Василем. Або… зробити останній крок, той, що не має вороття. У цьому «або» — уся трагедія героїні, уся безпорадність людини, затиснутої між особистим щастям і соціальними диктатами. Наталя — не слабка. Вона сильна, рішуча, вольова, але її сили спрямовані не на боротьбу, а на спробу зберегти себе у світі, який не дає на це права.
Цікаво, що цю п’єсу Панас Мирний створив спеціально для Марії Заньковецької — першої української театральної зірки. Саме вона стала ініціаторкою постановки, долаючи цензурні перешкоди й готуючи «Лимерівну» до сценічного життя. У листі до Заньковецької від 24 листопада 1891 року письменник дякував їй за турботу про долю твору, зізнаючись, що п’єса не була написана як сценічний текст у класичному сенсі, а тому потребувала особливої уваги з боку режисера і виконавців. Завдяки ентузіазму Заньковецької й Михайла Старицького «Лимерівна» була адаптована для сцени, і саме з цього моменту розпочалася її театральна історія.
Вперше на сцені Театру імені Івана Франка виставу поставили у 1968 році. Режисером виступив Володимир Лизогуб, художником — Борис Чернишов, композитором — Леонід Кауфман. У головних ролях тоді з’явилися: Наталя — Тетяна Горчинська та Валентина Плотнікова, Василь — Яків Сиротенко й Олександр Шаварський, Карпо — Віктор Горобей. Образи Лимерихи, Шкандибихи, Кнура, Оришки, Марусі втілили легендарні актори того часу: Параска Куманченко, Антоніна Максимова, Олександр Омельчук, Олександр Шутько, Галина Сліпенко, Леся Томашевська, Надія Лотоцька.
Сучасна постановка, здійснена режисером Іваном Уривським, стала вже другою в історії театру інтерпретацією цього класичного твору. Уривський звертається до п’єси не як до музейного артефакту, а як до живої драми, в якій сучасний глядач може побачити свої страхи, свої внутрішні конфлікти, свою боротьбу. Бо, як не прикро це визнавати, — час минає, а драматургія людських стосунків, тиск родини, суспільні очікування і боротьба за право на власне кохання залишаються такими ж болісними, як і сто п’ятдесят років тому.
«Лимерівна» — це вистава про вибір, який доводиться робити, навіть коли світ навколо штовхає у протилежний бік. Про жінку, яка не зрадила себе — навіть тоді, коли все інше виявилося проти неї. І про кохання, яке не погоджується на компроміси. Бо справжнє почуття — це завжди виклик. І не кожен його витримує.
