спектакль Intermezzo Київ 2025-12-13 15:00 Театр ім. Івана Франка
- Вероніка Літкевич - Режисерка-постановниця, авторка інсценізації
- Олександр Друганов - Художник-постановник, художник по костюмах
- Олександр Кохановський - Музичне оформлення
- Ольга Семьошкіна - Хореограф
- Дмитро Дроздов - Звукорежисер
- Єгор Литвинов - Художник по світлу
- Олександр Рожков - Інженер відеоряду
- Тетяна Бондаренко - Веде виставу
«Intermezzo»
Є тексти, що не старіють, бо говорять мовою серця. Є вистави, що не розважають — а змушують зупинитись, вдихнути глибше, подивитися всередину себе. «Intermezzo» на сцені Театру імені Івана Франка — саме така. Вона не кричить, не переконує, не нав’язує. Вона тихо веде глядача крізь чотири новели Михайла Коцюбинського, відкриваючи у знайомих словах нові сенси.
Постановка поєднує чотири тексти: «Що записано в книгу життя», «Сон», «Цвіт яблуні» та «Інтермецо». У кожній із них — фрагмент людської душі, спроба осягнути найтонші грані внутрішніх переживань, де час і простір стають умовними, а головним лишається — пульс думки.
Це не класичне оповідання з фабулою. Це театральна медитація, в якій головний герой — не просто провідник сюжету, а спостерігач, дослідник, людина, що вслухається у власне життя і життя навколо. Він ставить прості, але болючі запитання: що має справжню вагу? Який момент змінює все? Що саме — звук, слово, мить — може перетворити спокій на бурю, а байдужість — на одкровення?
Протягом вистави він намагається зберегти дистанцію, не впустити у себе чужий біль. Але саме ця спроба відгородитися відкриває найвразливіше — адже душа, як і тіло, не завжди здатна вибирати, чого їй торкатися. Пережите, почуте, побачене — входить у нього глибше, ніж він сам того хотів би. Йому доводиться зустрітися з власною крихкістю, з пам’яттю про втрати, з потребою зупинитися, щоб не зникнути в шумі світу.
І тоді настає інтермецо — внутрішня пауза. Не втеча, не байдужість, а необхідне перезавантаження. Той тихий простір, у якому людина може знову почути себе. Не випадково фінальні слова героя звучать так: «Душа готова, струни тугі, налагоджені, вона вже грає». Це не завершення — це початок нового звучання.
Сценічне рішення вистави — лаконічне, точне, позбавлене зайвих прикрас. Тут усе працює на головне — слово, актор, тиша. І саме в цій мінімалістичності народжується найсильніший ефект — глядач залишається один на один зі своїми думками, відчуттями, відкриттями.
«Intermezzo» — це більше, ніж літературна постановка. Це — мистецтво тиші, відвертості, самоспостереження. Вистава, яка не залишає відповіді, але залишає запитання — і саме тому вона така важлива.
