спектакль Тартюф Київ 2025-12-10 18:00 Театр ім. Івана Франка
- Дмитро Богомазов-Режисер-постановник
- Петро Богомазов-Художник-постановник
- Олександр Кохановський-Композитор
- Ольга Семьошкіна-Балетмейстер
- Ігор Гордієнко-Звукорежисер
- Владислав Коломійченко-Звукорежисер
- Павло Жданов-Художник по світлу
- Ліана Михайлова-Помічник режисера
«Тартюф» у Києві: відверта сатира, що крізь століття не втрачає гостроти
«Ми завдаємо порокам нищівного удару, викриваючи їх перед загалом. Люди не люблять настанов, але висміювання їм не під силу. Людина ще може змиритися з тим, що вона погана, але ніколи — з тим, що виглядає смішною», — писав Мольєр у передмові до своєї знакової п’єси «Тартюф».
Ці слова — не просто декларація намірів митця, а ключ до розуміння всієї глибини його творчого задуму. П’єса «Тартюф, або Облудник» вже понад три з половиною століття впевнено тримається на сценах театрів усього світу. Її сюжет — ніби дзеркало, в якому кожна епоха бачить власні хиби, кожне суспільство — своїх «святенників», а кожен глядач — власні слабкості.
У центрі історії — родина пана Орґона, яка потрапляє в пастку вивертів і фальші. Головний герой — Тартюф — уміло ховає своє справжнє обличчя за личиною набожності та псевдоморалі. Прикинувшись втіленням благочестя, він входить у довіру до Орґона і поступово починає маніпулювати не лише його рішеннями, а й долею всієї родини. Засліплений уявною святістю, глава дому стає маріонеткою у руках хитрого і облудного приблуди.
Попри гумористичну форму, це — серйозна і багатошарова розповідь про небезпеку лицемірства, про владу фальші й сліпу віру в зовнішні ознаки доброчесності. Мольєр не боїться говорити про найболючіше — про те, як легко зло може замаскуватися під добро, якщо ми не вчимося бачити глибше, ніж слова та обличчя.
Ця комедія викривала не лише загальні моральні вади, а й конкретно — підлабузництво при дворі та фальшиву побожність, яка була притаманна тогочасному французькому суспільству. Саме тому прем’єра «Тартюфа» у 1664 році спричинила скандал. Церква, побачивши в образі головного героя надто впізнавані риси, домоглася заборони вистави. Мольєру довелося пройти тернистий шлях — переписати п’єсу двічі, перш ніж у 1669 році, через п’ять років, вона нарешті отримала право на сценічне життя.
Але навіть ця боротьба лише посилила силу твору. Вона зробила з «Тартюфа» не просто блискучу театральну історію, а символ правди, що проривається попри заборони. Історія створення п’єси — така ж захоплива, як і її зміст. Мольєр не відступив, бо знав: правда має бути озвучена, навіть якщо за це доведеться заплатити найдорожчим.
І ось сьогодні, в Києві, на сцені Театру імені Івана Франка «Тартюф» знову звертається до нас, до сучасного глядача. У його монологах і викривальних діалогах можна впізнати не лише минуле, а й тривожну реальність нашого часу. Театральне прочитання цієї класики зберігає вірність духу Мольєра, водночас додаючи емоційної виразності, актуальності та нових сценічних фарб.
Сучасна постановка — це не лише шана геніальному автору, а й виклик глядачеві: наскільки ми сьогодні здатні розрізнити щирість від удавання, істину — від облуди? Наскільки ми готові бачити й визнавати лицемірство — не лише в інших, а й у собі?
Цей спектакль — не просто комедія, це сповнена гіркої іронії притча, яка змушує не лише сміятися, а й думати. У ній сміх стає знаряддям очищення, а сцена — дзеркалом, у якому кожен з нас бачить щось дуже знайоме.
Чому варто побачити «Тартюфа» сьогодні:
Це класика, яка звучить по-новому — яскраво, сміливо, емоційно;
Влучні діалоги Мольєра, що не втратили актуальності;
Актуальна тематика — викриття фальші, маніпуляцій та облуди;
Блискуча акторська гра і влучна режисерська інтерпретація;
Можливість переосмислити суспільні явища через призму сатири.
Сила «Тартюфа» в тому, що це не просто вистава про Францію XVII століття. Це історія, яка щоразу знову й знову змушує нас замислитися про себе, про суспільство, в якому живемо, про те, що ми обираємо — істину чи зручну ілюзію.
