спектакль Калігула Київ 2025-12-07 17:00 Театр ім. Івана Франка
- Іван Уривський - Режисер-постановник, музичне оформлення
- Петро Богомазов - Художник-сценограф
- Тетяна Овсійчук - Художник по костюмах
- Олександр Кришталь - Звукорежисер
- Марія Савка - Веде виставу
- Павло Наталушко - Звукорежисер
- Андрій Каноненко - Художник по світлу
«Калігула»
Калігула. Це ім’я — немов чорна мітка, що протягом століть уособлює абсурдну тиранію, безкарну жорстокість і безмежне моральне падіння влади. Від перших згадок у книзі Свєтонія «Життя дванадцяти Цезарів» (близько 120 року н.е.) і донині образ цього римського імператора викликає суперечливі емоції — водночас відразу і дивне, тривожне захоплення.
У постаті Калігули дивним чином поєднуються історичний жах і філософський міф. Він — тиран, що втратив межі між можливим і дозволеним. Людина, у якій влада не мала противаги — ні моральної, ні людської. Проте водночас у ньому вгадується постать трагічного героя: надломлений, внутрішньо спустошений, він пробує знайти новий сенс, кидаючи виклик світові, що втратив для нього значення.
У трактуванні Альбера Камю Калігула — не просто історичний персонаж. Це глибоко самотня душа, що намагається зцілити себе після втрати найдорожчої — сестри Друзілли, з якою його пов’язували складні, болісно-інтимні стосунки. У цій втраті народжується його екзистенційна криза: зник сенс, зник Бог, зникло уявлення про добро й зло. Перед ним — порожнеча, і він шукає у ній істину, роздираючи світ на шматки. У руках Калігули — вся повнота влади, і він використовує її як інструмент викриття людської ницісті, підлості, покірності. Він прагне викликати не любов і вірність, а огиду й страх, бо лише так, як йому здається, можна дістатися до істини про людину.
Але шлях цей веде не до свободи, а до руйнування. У його діях — спроба подолати смерть, зламати саму структуру буття, але кожен його крок лише поглиблює відчай, множить жертви, відштовхує навіть найближчих. Калігула стає в’язнем у власному палаці, ізольованим від реальності, одержимим ідеєю свободи настільки, що перестає помічати, як сам перетворився на її заперечення.
Вистава ставить перед глядачем питання, які не втрачають актуальності. Що таке свобода: стан духу чи привілей? Чи можна досягти абсолютної свободи, не зруйнувавши при цьому себе та інших? Де межа між владою й безумством, між справжньою силою і банальною тиранією? Хто породжує диктаторів — вони самі, чи мовчазна згода більшості, якій зручно нічого не бачити й не чинити спротиву? І нарешті — чи можна залишатися людиною в умовах абсолютної влади, коли страх і безнадія панують над світом?
Театр імені Івана Франка пропонує не просто виставу — це філософське дослідження меж людської душі. Це діалог із глядачем про наш час, про політичну відповідальність і про вибір, який кожен із нас робить щодня: бути людиною або перетворитися на механізм, гвинтик, тінь.
Альбер Камю, видатний французький письменник і філософ, один із провідних представників екзистенціалізму, працював над п’єсою «Калігула» з 1939 до 1958 року. У 1945-му вона вперше була поставлена на сцені театру Еберто в Парижі, і саме завдяки цій постановці відкрився акторський талант Жерара Філіпа, який втілив образ імператора на сцені. Камю, лауреат Нобелівської премії з літератури 1957 року, називав «Калігулу» одним із найважливіших своїх творів. Він не просто писав трагедію — він вивчав людину на межі, у моменті краху, де з’ясовується, ким ми є насправді.
У нашій інтерпретації «Калігула» — це не про давній Рим. Це про нас, сучасних. Про ту небезпеку, яка приходить у суспільство не завжди з мечем, іноді — з посмішкою. Про біль, який стає рушієм злочину. Про самотність, що руйнує навіть найбільшу силу.
«Людина честі — така рідкісна тварина в нашому світі, що мені не сила на неї дивитися», — писав Камю.
І саме це — погляд Калігули. Але чи обов’язково він має стати нашим?
