спектакль Арлезіанка Київ 2026-03-21 15:00 Театр ім. Івана Франка
- Дмитро Богомазов - Режисер-постановник
- Петро Богомазов - Сценографія
- Тетяна Овсійчук - Художниця по костюмах
- Артем Атаманенко - Музичне рішення
- Олександр Кохановський - Музичне рішення
- Андрій Самінін - Музичне рішення
- Сусанна Карпенко - Хормейстерка
«Арлезіанка»
«Арлезіанка» — це історія про любов, що засліплює, про пристрасть, яка переростає межі здорового глузду, і про той болісний шлях, який проходить людське серце, коли стикається з розчаруванням. Написана ще в середині ХІХ століття Альфонсом Доде — майстром французької прози, тонким ліриком, романістом і драматургом, п’єса відкривається українській сцені вперше. І це відкриття сповнене особливого змісту, адже Іван Франко високо цінував Доде за його талант зображувати тонкі душевні переживання й уміння вловлювати поетичність у найпростішому. Саме Франко присвятив французькому авторові окрему розвідку в «Літературно-науковому віснику», підкреслюючи силу його художнього слова.
На перший погляд, сюжет «Арлезіанки» не вирізняється складністю: молодий хлопець на ім’я Фредері закохується в прекрасну дівчину з міста Арля. Її врода й загадковість миттєво полонять його уяву. В захваті, ніби під впливом чарів, він прагне пов’язати з нею долю. Його любов — швидка, пристрасна, наївна. Але, як це часто буває, все виявляється не так просто. Наближається день весілля — і раптово з'ясовується правда, яка розбиває його мрії. Фредері опиняється перед безоднею внутрішнього зламу, де межа між реальністю й уявою зникає, а любов із надії перетворюється на трагедію.
Однак у постановці Театру імені Франка ця історія отримала несподіване нове дихання. Режисери перенесли дію з французької провінції XIX століття у часи й простір, ближчі до сучасного глядача. Тепер події розгортаються не на фермі поблизу Арля, а на широкому ранчо в умовному американському Заході. Це сміливе режисерське рішення не знецінює оригінал, а навпаки — доводить універсальність теми. Бо ж любов, ревнощі, біль зради і спроба зцілити серце — це не спадщина епох, а глибоко людські стани, які завжди були й залишаться в кожному з нас, незалежно від географії чи доби.
У такому осучасненому прочитанні «Арлезіанка» звучить живо, емоційно й дуже щиро. Трагедія Фредері перестає бути лише естетичним символом романтичного надриву — вона перетворюється на життєвий досвід, із яким легко співвіднести власні переживання. Замість далеких французьких сіл — ковбойські прерії. Але чи змінює це щось у суті людського серця? Очевидно, ні. Бо той, хто любив, — зрозуміє без зайвих слів.
Варто згадати і про музичну історію п’єси. Саме ця драма стала джерелом натхнення для Жоржа Бізе, який поклав її на музику — і світ почув оперу «Арлезіанка». Його чарівні мелодії згодом стали окрасою концертних залів Європи. Тож у спадщині Доде — не лише літературна глибина, а й величезний вплив на подальший розвиток європейського мистецтва.
Переклад українською, здійснений Іриною Вєдіною, відчувається точним і живим: збережено інтонації оригіналу, його поетичність, а водночас текст набуває природності, легко сприймається на слух, відкриваючи простір для сценічної гри.
«Арлезіанка» — це вистава не про минуле, а про вічне. Про людину, яка, шукаючи щастя, може потрапити в пастку власної уяви. Про те, як кохання здатне звести з розуму, але й пробудити найтонші струни душі. І про біль, який іноді стає єдиною відповіддю на світ, що не виправдав сподівань.
Це історія, яку хочеться відчувати — не просто дивитися. І вона варта того, щоб бути почутою.
