спектакль Вітер шумить в тополях Київ Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки
- Режисер – Євген Лунченко
- Художник-сценограф – Олексій Вакарчук
- Художниця з костюмів – Валентина Плавун
Світла і зворушлива історія про війну, старість і жагу до життя
П’єса «Вітер шумить в тополях» — це прониклива і водночас легка розповідь про трьох чоловіків, які встигли побачити на своєму віку чимало. Колись вони були солдатами, пережили війну, втратили друзів, сили, мрії, але не втратили головного — внутрішнього вогню. Тепер вони мешкають у будинку для літніх людей, однак це не заважає їм залишатися живими, справжніми, веселими, здатними на дружбу і віру в диво.
Цей спектакль поставлено за п’єсою французького драматурга Жеральда Сіблейраса. Право на постановку надане «Агенцією Драма Сюзанн Сарк'є» (Париж, Франція), що вже само по собі говорить про авторитетність твору.
Троє героїв — один шлях
Головні персонажі — літні чоловіки, кожен зі своїм непростим минулим. Вони збираються щодня на терасі й ведуть філософські бесіди, сперечаються, згадують молодість, жартують і мріють. Їхня головна мета — вирушити до тих самих "тополів", які видно на обрії. Для когось це просто прогулянка, для когось — символ свободи, для когось — останній шанс відчути себе живим.
Про що ця історія насправді?
Це не лише п’єса про старість. Це — гімн гідності людини. Це розповідь про те, що ніколи не пізно мріяти, сміятися, любити й дружити. Вистава наповнена тонким гумором, несподіваними моментами ніжності та глибоких особистих одкровень. Кожна репліка героїв — це щось більше, ніж слова. Це спогади, досвід, біль, надія, яку не стерла навіть війна.
Чому варто побачити цю постановку?
Тут немає пафосу чи надмірної трагічності — тільки життя у всій його суперечливій красі.
Постановка балансує між ліризмом і комізмом, змушуючи глядача і сміятися, і замислюватися.
Образи героїв щирі, глибоко людські. У кожному з них глядач може впізнати когось зі свого життя — діда, батька, старого знайомого.
Атмосфера спектаклю нагадує, що навіть у буденності є місце поезії, а в старості — мудрості, гідності й щастю.
П’єса ставить глядача перед простим, але важливим питанням: як ми сприймаємо старість? Чи здатні ми бачити в літніх людях не просто тінь минулого, а цілісних, глибоких особистостей із правом на мрію, свободу і новий початок?
«Вітер шумить в тополях» — це театральне полотно, яке ніби намальоване з теплом і любов’ю. Тут усе — і світло, і тінь, і спокій, і буря. І найголовніше — тут живе щира віра в те, що життя триває доти, доки в людині є бажання рухатися вперед. Навіть якщо цей шлях веде до міфічних тополь.
