спектакль Реквієм Київ 2025-11-22 17:00 Театр ім. Івана Франка
Реквієм — Київ, Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка
Прем’єрна постановка Моцартового «Реквієму» в трактуванні Євгена Лавренчука — це спільна подія Національного будинку музики та Театру ім. Івана Франка, де музика і театр зливаються в один подих. На українській сцені твір прозвучить у версії американського музикознавця й композитора Роберта Левіна — редакції, що прагне повернути первинну логіку й драматургічну напругу задуму Моцарта, акуратно завершуючи те, що маестро не встиг дописати.
Тут «Реквієм» — не лише партитура. Це візуальна історія, у якій світло, тіні, рух акторів і архітектура звуку працюють разом. Оркестр і хор стають співтворцями сценічної дії: вони не просто виконують музику — вони «грають» її, промовляють сенси й внутрішні монологи, дозволяючи аудиторії відчувати час і простір так само гостро, як і герої цієї оповіді. Цей «Реквієм» — про життя, що триває після останнього акорду, про пам’ять, яка озивається в кожному такті.
Творча команда
постановка: Євген Лавренчук
диригент: Теодор Кухар
сценографія: Єфим Руах
костюми: Міра Матчина
драматург: Антон Литвинов
хормейстер: Костянтин Ленчик
музична консультантка: Євгенія Ігнатенко
продюсерка: Ольга Кононенко
виконавці: Liatoshynskyi Capella: Orchestra and Choir
Що робить цю інтерпретацію особливою
Версія Роберта Левіна. Саме ця редакція, з урахуванням стилю та фактури кінця XVIII століття, дозволяє почути «Реквієм» як цілісну драматургічну побудову, а не як музейний експонат.
Сценічна мова сучасного європейського театру. Постановка вписується в тренд «постораторіальних» читань, де сакральна форма меси виходить за межі ритуалу і стає актом творчості, співпереживання та пам’яті.
Глядач як свідок і співучасник. Простір сцени розгортається так, аби впустити зал усередину події — ви не просто чуєте, а «входите» в музику, проживаєте її.
Маленька людина у великому часі. Лавренчук і музиканти виводять на перший план історію приватного існування поруч із грандіозними темами смертності, провини, прощення та надії.
Сценічна ідея
Звук як тіло образів. Оркестрові лінії й хорові маси стають матерією, з якої виростає сценографія; паузи набувають змісту не менше, ніж фрази.
Світло і часопростір. Світлові рішення працюють як монтаж: змінюють масштаб, прискорюють або сповільнюють перебіг подій, відкриваючи нові смислові площини.
Баланс ритуального й людяного. Форма меси зберігає урочистість, але наповнюється близькими інтонаціями — так, ніби кожен розділ «Реквієму» звертається особисто до вас.
Для кого цей «Реквієм»
для поціновувачів Моцарта, яким цікаво почути живу, дихаючу версію твору в сценічному вимірі;
для глядачів сучасного театру, що шукають сильні образи й чесні емоції без зайвого пафосу;
для всіх, хто вірить у мистецтво як спосіб говорити про найважливіше — про життя, пам’ять і відповідальність перед собою та іншими.
Постановка в Театрі ім. Івана Франка — це запрошення зустрітися з «Реквіємом» по-новому: не як з віддаленою класикою, а як із живим переживанням нашого часу. У цій музиці звучить тиша, у тиші — слова, що не завжди можна вимовити. І саме тому її варто почути зі сцени.
