спектакль Кураж Київ Театр ім. Івана Франка
У театрі ім. Івана Франка в Києві вистава «Кураж» звучить дуже точно й дуже по-людськи — без зайвого пафосу, але з тим внутрішнім ударом, який довго не відпускає. Тут немає “гучних” ефектів заради видовища: навпаки, постановка тримається на тонких, вивірених і справді естетичних сценічних рішеннях. Саме вони допомагають розгорнути антивоєнну тему, яку драматург заклав майже сто років тому, і показати її так, ніби текст написано сьогодні.
«Кураж» не розповідає про війну як про щось далеке й абстрактне. Вона підводить ближче — до людських виборів, страхів, компромісів, до того, як війна повільно змінює характер, ламає логіку “нормального” життя і змушує кожного шукати спосіб вижити. І найболючіше тут те, що вистава не дає простих відповідей: вона показує, як легко під тиском обставин переплутати силу з упертістю, прагматизм — із цинізмом, а “триматися” — із внутрішнім спустошенням.
Сценічна мова постановки — стримана, але дуже промовиста. Світло, пластика, ритм, паузи й деталі працюють так, що глядач ніби сам доскладає сенси. Десь смішно — і одразу ніяково, бо сміх у таких історіях часто межує з гіркотою. Десь тихо — і саме ця тиша раптом звучить гучніше за будь-які слова.
Це вистава для тих, хто цінує театр, який не “розважає”, а говорить чесно. «Кураж» нагадує: антивоєнні тексти не старіють, бо війна, на жаль, повторює одні й ті самі пастки — а люди знову і знову опиняються перед схожими моральними виборами. Після такого спектаклю хочеться мовчати кілька хвилин, а потім — говорити, але вже трохи інакше, більш уважно і до себе, і до того, що відбувається навколо.
