спектакль Замовляю любов Київ 2025-12-27 16:00 Театр на Подолі
- Режисер-постановник - Сергій Павлюк
- Художник-постановник - Сергій Ридванецький
- Художник з костюмів - Наталія Ридванецька
- Музичне оформлення - Сергій Павлюк
- Режисер з пластики - Сергій Швидкий
- Помічник режисера - Софія Людвіченко, Марія Пантюх
ЗАМОВЛЯЮ ЛЮБОВ
Що таке любов — справжнє почуття чи лише красива обгортка, яку можна приміряти за потреби? Чи можна її замовити, як вечерю або таксі? І що, як за зовнішнім фасадом почуттів ховається зовсім інше — втома, розчарування, страх залишитися самотньою?
П’єса Тетяни Іващенко «Замовляю любов», яку Театр на Подолі представив у новій постановці, ставить ці питання гостро й тонко водночас. Авторка називає цю історію «такою, що може трапитися з кожним». І справді — у її основі не фантастика, не вигадка, а жива правда людських стосунків, з усіма їхніми суперечностями, тендітністю і болем.
Вистава починається майже невинно — із ситуації, знайомої багатьом. Жінка, самотня і втомлена чекати, вирішується на відчайдушний крок. Вона хоче відчути поруч чоловіка, навіть якщо це не про справжнє кохання, а про його імітацію. У цьому рішенні — не легковажність, а глибина внутрішньої порожнечі. Може, хоч на мить побути коханою — і цього вже достатньо?
У виставі немає чорно-білих відповідей. Що таке кохання — щирий імпульс чи форма маніпуляції? Чи здатні ми розпізнати його вчасно, чи зазвичай помічаємо лише тоді, коли вже втрачено? Двоє незнайомців опиняються у просторі, де слова важать більше за вчинки, а тиша говорить гучніше за діалоги. Їхні стосунки розвиваються непередбачувано: від настороженості до зближення, від гри до відвертості, від зневіри до щемкого прозріння.
Сценарна структура нагадує детектив: є таємниця, є пошук істини, є емоційні пастки. Але замість злочину — почуття, замість доказів — погляди, жести, обмовки. Сюжет тримає в напрузі до останнього, не даючи глядачеві розслабитись. Чи це любов? Чи це лише її привид? Чи, може, обман, що вміло маскується під ніжність?
Головна героїня — складний і глибокий образ сучасної жінки: зраненої, втомленої, але не зламаної. Її монологи сповнені болю, щирості, самокритики. І водночас — надії. Бо навіть через сльози вона здатна сміятися, і в кожному жарті — бажання не зламатися, не втратити віру в себе.
Режисура у виставі мінімалістична, інтимна, позбавлена зайвого пафосу. Усе спрямовано на те, щоби не відволікати від головного — людського болю і спраги любові. Сценографія стримана, майже прозора, що дає простір для гри емоцій. Світло й музика працюють як підсилювачі внутрішнього стану героїв, оголюючи найтонші коливання душі.
«Замовляю любов» — це не про банальну романтику. Це про самотність, про людську крихкість і надію, що, попри все, любов не продається, а народжується там, де люди наважуються бути справжніми.
