спектакль VIÑO Київ Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра
- Режисура та пластичне рішення - Євген Корня
- Художниця - Тетяна Нерсисян
- Композитор - Микита Золотар
- Помічниця режисера - Наталія Дуброва
- Фото - Анастасія Мантач, Олексій Товпига, Анна Романова
- Художнє рішення - Олександр Порядченко
- Продюсер проєкту - Стас Жирков
VIÑO
Вистава, яку не потрібно розуміти. Її потрібно відчути
VIÑO — це не просто театральна робота. Це подорож у простір, де слова стають зайвими, а значення народжується з руху, дотику, тремтіння тіла й тиші між звуками. Режисер Євген Корняг відкриває перед глядачем двері у світ фізичного театру — сценічного висловлювання, яке не потребує реплік, бо саме тіло говорить найчистішу правду.
У цій виставі акцент не на історії, яку можна переповісти, а на емоційних хвилях, які проходять крізь актора і торкаються кожного в залі. Тут сюжет — не лінійна оповідь, а радше відчуття, що з’являється і зникає, подібно до післясмаку вина, що довго лишається на губах.
Сцена як простір самотності. Вино як її маска і дзеркало
Що ми робимо, коли не вистачає тепла? Коли поруч нікого, але всередині — потреба бути почутим, побаченим, обійнятим? Хтось відкриває вино. Один келих — для розслаблення. Другий — для сміливості. Третій — бо вже не болить. А далі — ковзання між реальністю та ілюзією.
У VIÑO самотність не проголошується, вона проживається на очах у глядача. Пластика тіла розповідає про бажання вирватися з порожнечі, про пошуки сенсу в русі, у погляді, у дотику. Але головний партнер по сцені — це келих вина.
Саме він стає тим магічним інструментом, що дозволяє зізнатися в тому, що давно мовчить у душі. Він робить актора сміливішим. З ним на вустах народжуються слова, які важко вимовити в тверезій реальності: «пробач», «я люблю», «мені страшно», «залишся».
Балансування на межі: між щирістю і втечею, між відчуттям свободи і залежністю
Кожен ковток вина в цій виставі — як крок у невідомість. Він дарує свободу, але не гарантує безпеки. У певний момент герой вже не може зупинитися. Алкогольна ейфорія затягує, стирає контури. І тоді постає питання: а де межа між натхненням і втратою себе?
Цей пластичний спектакль торкається тонких психологічних матерій: самотності, внутрішньої тиші, нездатності знайти контакт з іншими — і з собою. Але водночас він говорить і про спробу зцілення. Через танець, через рух, через миті відвертості, які можуть стати рятівними.
Рух, який має голос. Тіло, що стає мовою
Режисура Євгена Корняга — точна і глибока. Він не пояснює, не коментує, не веде за руку. Він дає можливість побачити людину в її найтендітнішому стані — на межі зламу і перетворення. Актори, використовуючи лише тіло, музику, ритм, створюють емоційне полотно, яке нікого не залишає байдужим.
Це вистава, де рух не просто ілюструє емоцію — він і є емоцією. Де кожен жест несе зміст, кожен поворот голови — історію, а кожне падіння чи підйом — відлуння внутрішньої боротьби.
VIÑO — це не лише про вино. Це про людину, що шукає тепла. І себе
Визнана «Найкращою хореографічною/балетною/пластичною виставою» на Фестивалі-премії ГРА-2021, VIÑO — це доказ того, що театр може говорити без слів, але сказати більше, ніж багатогодинна драма.
Це досвід для тих, хто вміє відчувати. Хто не боїться тиші й емоцій, які не мають чітких контурів. Хто колись дивився у келих, шукаючи відповідей, і залишався наодинці з собою.
VIÑO — це момент, коли сцена перестає бути сценою. І перетворюється на місце, де кожен може впізнати себе. Хоча б на мить.
