спектакль Корсиканка Київ 2025-12-09 18:00 Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра
- Режисер - Олексій Лісовець
- Художник - Олег Луньов
- Музичне рішення - Олександр Курій
- Звукорежисер - Станіслав Ломаковський
«Корсиканка»
Історія про падіння і раптову зустріч, яка змінює все
Уявіть собі, як виглядає слава на зламі. Як звучить тиша після оплесків, і що залишається від легенди, коли її оточення зникає. Саме таким постає перед нами Наполеон Бонапарт у виставі «Корсиканка» — людина, яка звикла вершити долі, вести армії й змінювати карту Європи, а тепер залишена на самоті на острові Святої Єлени. Його ім’я ще звучить, але вже не з захопленням, а з осудом або ж зі співчуттям. Його образ – тепер лише тінь, а мундир, що колись викликав благоговіння, більше схожий на ганчірку з чужого минулого.
Та коли здається, що все остаточно згасло, на сцену входить вона – жінка з острова, така ж волелюбна, така ж норовлива, така ж корсиканка, як і сам імператор. Жозефіна – не та, яку ми пам’ятаємо з історії, а інша: сучасна, земна, смілива. І з її появою починається нова гра, у якій вже немає армій, але є слова, погляди, спогади й тиша. Усе, що зосталося, коли час стирає мундири, а пам’ять — лицемірство.
Діалог, що стає поєдинком і розчуленням водночас
Це не просто зустріч двох персонажів — це зіткнення двох світів: імперського й народного, старого й нового, переможеного й того, хто ніколи не мав амбіцій перемагати, але вміє вистояти. Жозефіна вривається в застиглий простір Наполеона як жива стихія. Її голос лунає свіжо, іронічно, безстрашно. Вона не боїться дивитися йому в очі, не пасує перед минулим і не грає в поклоніння. У її репліках — життя. У її мовчанні — виклик.
А сам Наполеон — герой на межі між величчю і нікчемністю. Він розгублений, але досі гордий. У ньому ще палає вогонь, але вже без сили палити. І саме в цій крихкості, у цьому зіткненні гордині й самотності, ми раптом бачимо людину. Не монумента, не ікону — а людину.
Театр, у якому історія оживає без пафосу — щиро і глибоко
Вистава «Корсиканка» — це приклад інтелігентного психологічного театру, де головну роль відіграє не антураж і не декорації, а внутрішній конфлікт. Дві постаті на сцені, дві історії, два темпераменти — і водночас два дзеркала, в яких глядач бачить власні страхи, бажання й несподівані слабкості.
Режисер створює атмосферу згустка часу, де простір острова Святої Єлени стає не географією, а станом душі. Музика, світло, інтонації — усе спрямоване на одне: дати відчути, що кожна зустріч, навіть випадкова, може стати найголовнішою. І що навіть вигнанець — це не кінець. Якщо є той, хто здатен розворушити пам’ять.
Чому варто подивитися?
– Тому що ця вистава — не про історію, а про людину.
– Тому що в ній немає фальші.
– Тому що «Корсиканка» говорить мовою, яку ми забули: просто, точно, з емоцією.
– Тому що вона розповідає про останній шанс бути почутим — і бути живим.
«Корсиканка» — це не чергове переосмислення легенди. Це інтимна, жива, глибока історія про те, що навіть імператори — лише люди. А жінки, які приходять у їхнє життя, часто виявляються сильнішими за їхні амбіції.
