спектакль Батько Київ Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра
«Батько»
П'єса, яка перевертає уявлення про реальність, пам’ять і любов.
У повсякденному, здавалось би спокійному житті Андре починають з’являтися тривожні тріщини. Його дні плинуть у знайомому ритмі — ті самі розмови, звичні речі на своїх місцях, усталений порядок, який заспокоює. Та раптом щось у цьому ладу починає хитатись. Першою зміною стає дивна поведінка старшої доньки Анни. Вона раптом змінює свої плани без пояснення, плутає очевидні для Андре факти, а подеколи навіть переконує його, що все відбувається інакше, ніж йому здається. Вона наполягає: це з ним щось негаразд. Але Андре цього не визнає. Може, донька щось замислила? Може, вона хоче його виставити з власної оселі, привласнити квартиру — і тому намагається заплутати його, змусити сумніватися в собі?
Його щоденна реальність починає змінюватися: ніби за знайомими декораціями ховається щось інше, глибше, тривожніше. Час більше не тече прямо — він зупиняється, розривається, плутається. Події змішуються, обличчя навколо стають незнайомими. Андре говорить з Анною про те, що вона нібито збирається переїхати до свого нареченого, та щойно він залишається сам — у дім заходить чоловік і стверджує, що є її чоловіком вже понад десять років. І що вони живуть разом.
Андре збентежений. Як таке можливо? Якщо Анна вже одружена, то до кого ж вона тоді їде? І хто цей чоловік, що називає себе її чоловіком? А чому його обличчя змінюється щодня? Що є правдою, а що вигадкою? Чому донька щомиті поводиться з ним ніби вперше? Світ починає розпадатись на шматки, і вже важко сказати, що є спогадом, що сном, а що — справжнім.
Глядач опиняється разом із героєм у химерному лабіринті, де зникають опори, де звичне стає незнайомим, а найрідніші люди — чужими. «Батько» — це не просто історія про старіння. Це занурення в болючу, зворушливу, подекуди лячну реальність людини, чий розум починає втрачати зв’язок з теперішнім. Це — про деменцію. Про її невидиму, але потужну силу. Про її здатність красти пам’ять, обличчя, простір, навіть самого себе.
Флоріан Зеллер написав «Батька» як театральну оду розгубленості й болю, що їх переживає свідомість, яка блукає в мороці хвороби. Але водночас — це ніжна, глибоко людяна історія про любов. Про те, як важливо бути поруч. Як непросто — і як необхідно — залишатися з тим, хто повільно зникає у своєму внутрішньому морі.
Вистава поставлена у Театрі на лівому березі Дніпра за перекладом Івана Рябчия і в режисурі Стаса Жиркова — одного з найсильніших українських режисерів сучасності. У головних ролях — потужні, щирі, до сліз правдиві актори, які не просто грають, а проживають кожну сцену, кожен погляд, кожне мовчання.
Це — театральна подія, яку не можна пропустити. Це перше втілення культової п’єси Зеллера на українській сцені. Це правда, яку треба прожити разом.
Вперше в Україні. І навіки у вашій пам’яті.
