спектакль 37 листівок Київ Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра
- Режисер і перекладач - Євгеній Резніченко
- Художник - Руслан Хвастов
- Музичне рішення - Олександр Курій
- Помічниця режисера - Катерина Парфир‘єва
- Керівник художньо-постановочної частини - Валентин Лобанець
- Художники з освітлення - Сергій Шалабанов, Валерій Спека
- Звукорежисери - Анастасія Хижняк, Станіслав Ломаковський
- Костюмерки - Людмила Савицька, Тетяна Старченко, Вікторія Чернявська
- Реквізиторка - Анастасія Боровська
- Художниця гриму - Тетяна Татаренко
- Адміністрація - Анна Атвіновська, Мар'яна Панькіна
- Керівниця літературно-драматургічної частини - Валерія Тягун
- PR та промо - Ганна Бешкенадзе
- Відеографи - Одарка Кириленко, Ярослав Пушкарчук
- Фото - Анастасія Мантач
- Дизайн - Антон Кудряшов
«37 листівок»
Повернення додому — завжди подія. Але чи завжди це повернення туди, що живе в пам’яті?
Айвері Саттон — людина, яка довго була далеко. Вісім років за кордоном, нове життя, інша культура, власний шлях. І ось він повертається — не просто у рідний дім, а в серце своєї родини, з новим статусом, із коханою жінкою, яку хоче представити найближчим. Здавалося б — що може бути природнішим? Родинне тепло, спогади дитинства, затишок батьківського дому… Але двері цього дому відкриваються зовсім не в ту реальність, яку Айвері пам’ятає.
Родина Саттонів — як окрема планета
Це не просто ексцентричність — це цілий всесвіт звичок, таємниць, недомовок, де кожен живе за власними законами. Мати, сповнена дивної легкості, мовби не помічає, як світ навколо змінився. Батько, зосереджений на своїх дивакуватих ритуалах, ніби закриває очі на очевидне. Їхня повсякденність сповнена абсурду, але не позбавлена чарівності.
Усе ніби застигло в часі, у стані крихкої рівноваги, яку може порушити будь-який рух — або слово. І повернення Айвері стає саме таким словом.
37 листівок — стільки потрібно, щоб щось пояснити?
Назва п’єси — метафора. Вона про спробу тримати зв’язок, залишити слід, нагадати про себе. Листівки — мовчазні свідки відстані, відчуження, надії на порозуміння. Але що, як жодна з них не була прочитана? Або жодна не могла передати справжнє? Чи можна вкласти почуття, біль, розгубленість у слова на картоні?
У цій історії є все: ніжна іронія, родинна драма, прихована туга і намагання зрозуміти — не тільки інших, а й себе. Це історія про те, як легко загубитися навіть серед рідних. І про те, що повернення додому — це не лише фізична дія, а й глибокий внутрішній процес, пов'язаний з прийняттям того, ким ми стали.
Театр як дзеркало — смішно, боляче, щиро
Постановка змушує сміятися — і тут же замовкати, бо сміх цей гіркий. Це ті моменти, коли парадоксальність ситуації викликає усмішку, а потім — несподівану ніжність або спогад про власне. Адже кожен із нас має щось, що залишилось у минулому невисловленим.
Ця вистава — нагадування:
Що пам’ять оманлива.
Що любов не завжди виглядає, як у кіно.
Що іноді божевілля — це просто інший спосіб триматись на плаву.
І що навіть у найхимернішій реальності можна знайти тепло, якщо не боятись побачити.
«37 листівок» — це не просто розповідь про сім’ю. Це розмова про нас із вами.
Про спроби зберегти близькість у світі, що постійно змінюється.
Це вистава для тих, хто колись повертався. Або тільки збирається. І не знає, що знайде за знайомими дверима.
