спектакль Романтика Київ 2025-12-12 18:00 Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра
- Режисер - Олександр Середін
- Художниця - Олеся Головач
- Помічниця режисера - Тетяна Хоменко
«Романтика»
П’єса, що розриває між людяністю та фанатизмом
Чому світлі, щирі, закохані в життя й ідеї молоді люди раптом опиняються віч-на-віч зі злом? Що перетворює носіїв ідеалів на знаряддя насилля? І як узагалі з’являється та тріщина в душі, через яку просочується морок? Постановка «Романтика» — не про готові відповіді, а про спробу пізнати межу. Ту саму, де добро перетворюється на ідеологію, а любов — на тінь фанатизму.
У центрі — інтерпретація новели Миколи Хвильового «Я (Романтика)». Та замість прямолінійного переказу глядач потрапляє у вир розірваних асоціацій, фрагментів пам’яті, у внутрішній світ героя, який сам себе ще не розуміє. Тут усе побудовано на протиставленнях, конфліктах, парадоксах. І саме це допомагає глибше відчути трагедію людини, що намагається залишатися людиною у жорстокій, перекрученій реальності.
Абсурд як спосіб розповісти правду
Режисер Олександр Середін навмисно руйнує очікування глядача. Він не дає нам спокою ні спрощеннями, ні знайомими сюжетами. Натомість пропонує пройти шлях — непростий, емоційно вибуховий. П’ять новел на початку — це не передісторія. Це — душевний стан, який дозріває. Це переддень. Атмосфера наростає, немов хвиля, — і тільки після неї, зненацька, без попередження, з’являється Хвильовий.
«Я — чекіст, але і людина». Цей рядок не звучить як виправдання. Це — вирок самому собі. Герой, роздвоєний між наказом і совістю, між «треба» і «болить», не має права на втечу. Історія не дає йому вибору. А театр, у свою чергу, не дає глядачу відсторонитися.
Актори, які не грають — а живуть
Вистава вражає не лише текстом і структурою, а й живим, нервовим, гранично щирим виконанням. Андрюша, доктор Тагабат, Мати — кожен із них не просто персонаж, а символ. Не карикатура і не алегорія — а живий біль, жива пам’ять. І саме через їхню пластичність, емоційні мікрожести, навіть мовчання — до глядача доходить те, що словами не скажеш.
Мінімум засобів — максимум впливу
Сценографія вистави стримана. Тут немає показної пишноти чи зайвих ефектів. Театр тримається на простоті, але в цій простоті — сила. Вона гіпнотизує. Кожен предмет, кожен світловий акцент — продуманий до міліметра. І це працює: замість того, щоб розважати — вистава змушує відчувати, думати, переживати.
Що кажуть про виставу критики?
Київська театральна критика не лишилась осторонь:
Юрій Володарський, критик:
«Це тріумф абсурду над банальністю. Театр, у якому немає зайвих пояснень, і від того — страшніше. Усе живе в напрузі, як у дзеркалі, в яке не хочеш, але мусиш дивитися».
Вікторія Федоріна, редакторка KyivDaily:
«Театр, у якому Хвильовий не звучить як ретроспектива, а як прямий голос сьогодення. Середін майстерно зберігає дистанцію, даючи сцені дихати справжнім життям. І цей подих — холодний, тривожний, але потрібний».
Не просто вистава — а виклик
«Романтика» — це театр, який не дозволяє залишитися байдужим. Це крик, це відлуння минулого в сьогоденні, це намагання відшукати в темряві хоча б одну не зраджену істину. Тут не буде розради. Але буде чесність. І після виходу зі зали — не забудеш. Бо щось важливе в тобі вже змінилось.
Це вистава, до якої хочеться повертатися — і не лише для того, щоб зрозуміти краще. А щоб пережити знову.
