спектакль Самотній Захід Київ 2025-12-04 18:00 Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра
- Режисер - Олександр Соколов
- Перекладач - Олекса Негребецький
- Художник-постановник - Володимир Махнюк
- Художниця костюмів - Дарина Татарова
- Пластичне рішення - Антон Вахліовський
- Композитор - Максим Сікаленко
- Мультимедійний інженер - Стас Гольтваниченко
- Помічниця режисера - Дарина Топіха
- Фото афіші - Володимир Матвієць, Володимир Заєць
- Дизайн афіші - Даша Подольцева, Carter Pryor, Ольга Світельська
- Фото з вистави - Анастасія Мантач
- Менеджерка проєкту - Катерина Янюк
«Самотній Захід»
Коли братство — це війна, а примирення здається дивом
У Коннемарі, на вітряному заході Ірландії, де сірість неба зливається з кам’яними дорогами, розгортається історія, від якої неможливо відвести погляд. У тісному будинку живуть двоє братів — Валін і Колмен. Вони разом ділять простір, але кожен їхній день — це боротьба. У них є спільне минуле, спільне прізвище, навіть спільна кухня, та відсутність взаєморозуміння робить цей дім полем битви, де навіть найдрібніші теми стають приводом для чергової словесної атаки.
Це не просто сварки — це багаторічна хроніка образ, недомовленостей, ревнощів і зневаги, яка кипить усередині, проривається через дрібниці й перетворює побут на театр напруги. І поки брати сваряться через чіпси, крісло чи улюбленого пса, між ними поступово зростає прірва.
Священник, який хоче врятувати те, що, можливо, вже приречене
Отець Велш — молодий, розгублений, чесний. Його поява у цьому домі — спроба зупинити те, що ще можна зупинити. Йому болить не лише моральна деградація громади, а й особистий провал як духовного наставника. Він бачить, як людська самотність, злість і біль пожирають кожного окремо, і намагається, можливо востаннє, об’єднати братів бодай у спільному визнанні власної поразки.
Велш — це персонаж, що несе віру у світлі наміри, навіть коли навколо панує пітьма. Його щирість контрастує з цинізмом братів, але саме ця наївність і рятує виставу від цілковитої темряви.
Магія Макдони: сміх крізь сльози, смерть — як буденність, віра — під сумнівом
Автор п’єси — Мартін Макдона, майстер парадоксальної драматургії, де чорний гумор стає єдиним способом пережити біль, а найнесподіваніші повороти оголюють глибинні проблеми людського єства. Його «Самотній Захід» — це не про Ірландію. Це про всіх нас.
Біблійні алюзії, екзистенційні кризи, глузливе ставлення до святості, побутова жорстокість — усе це переплетено у тексті, який змушує сміятися там, де хочеться плакати, і ловити себе на думці: «А чи не надто все це схоже на мою власну родину?»
Це історія про братів, але не лише про них. Це про те, як ми не вміємо прощати. Як не здатні сказати «мені болить» і водночас потребуємо того, щоб нас хтось нарешті обійняв.
Сучасна постановка, що тримає за горло
У Театрі на Лівому березі ця п’єса оживає в інтерпретації Олександра Соколова — переможця першого фестивалю пам’яті Едуарда Митницького «Митниця. Нова режисура». Режисер не боїться оголювати нерв п’єси, не згладжує кутів і не романтизує героїв. Він показує їх у всій непривабливій правді — злим, втомленим, недолюбленим. Але живим.
Макдона дозволив українським театрам ставити «Самотній Захід» безкоштовно на період дії воєнного стану й протягом 90 днів після його скасування. Цей жест — не лише акт підтримки, а й визнання: історії, які розповідає драматург, є універсальними. І сьогодні вони звучать в Україні з особливою силою.
Про тих, хто поруч, але чужий. І про надію, яка чомусь не гасне
«Самотній Захід» — вистава про те, як близькість не гарантує порозуміння. Про те, як боляче бути частиною родини, в якій усі давно втратили здатність чути одне одного. Але й про те, що навіть у найгірших обставинах залишається щось, за що можна зачепитися. Хоч би крихта надії, хоч би кілька слів вибачення.
Це не драма, що спонукає плакати. Це драматургія, яка змушує думати. А ще — раптом зловити себе на усмішці посеред внутрішнього болю. І саме в цьому — сила театру.
