спектакль Чорний дрізд Київ 2025-12-05 18:00 Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра
- Режисерка - Яна Безсмертна
- Художниця - Марія Хомякова
- Асистентка художниці - Раїса Ідрісова
- Пластичне рішення - Євгенія Краніна
- Переклад з англійської - Богдан Токарський
- Помічниця режисерки - Наталія Дуброва
- Світло - Валерій Спека, Сергій Шалабанов
- Звук - Дар'я Папуша, Станіслав Ломаковський
- Костюми - Людмила Савицька, Тетяна Старченко
- Реквізит - Анастасія Боровська
- Художниця гриму - Тетяна Татаренко
- Керівник художньо-постановочної частини - Олег Пустовіт
- Адміністрація - Анна Атвіновська
- Промо - Ганна Бешкенадзе, Поліна Зубкова
- Фото - Анастасія Мантач
- Відеопроєкція - Руслан Березовий
- Дизайн - Антон Кудряшов
«Чорний дрізд»
Минуле, яке не відпускає. Зустріч, яка змінює все. І правда, яку страшно вимовити вголос
Що таке точка неповернення? Чи існує межа, після якої ми назавжди змінюємось? І чи можемо ми бути певними, що залишимось вірними собі, коли перед нами постає привид минулого — такий знайомий, тривожний і невблаганний?
Для Уни відповідь на ці питання була очевидною. Колись. Вона навчилась жити далі, залишивши позаду історію, яка зруйнувала її у п’ятнадцять. Тоді здавалося, що це було кохання. Але роки минули — і тепер від нього лишилась лише тінь болю, сорому і відчаю. Уна поховала спогади глибоко, навчилася дихати без них. Та лише до того вечора.
Зустріч з ним — із людиною, яка зруйнувала її дитинство, — перевертає усе. Минуле не просто оживає. Воно пронизує тіло, ламає внутрішні опори, знищує захист. Уна вже не така впевнена, як раніше. Її рішучість тьмяніє, а правда, яку вона хотіла забути, знову вимагає бути почутою.
П’єса, що тривожить. Історія, яка не дозволяє залишитися осторонь
«Чорний дрізд» — надзвичайно проникливий текст шотландського драматурга Девіда Гарровера. Це камерна історія двох людей, які опинилися один навпроти одного через п’ятнадцять років після події, що залишила шрами на обох. Вона — колись дитина. Він — той, хто зруйнував її світ.
Але все не так однозначно. Бо ця зустріч — не лише про вину й жертву. Це болісна спроба зрозуміти, чим насправді було те, що з ними сталося. І чи можна хоч на мить знайти хоч якесь виправдання, бодай тінь порозуміння.
У цьому тексті немає чорного й білого. Є тільки людська складність. Пристрасть, яка колись здавалася взаємною. Травма, що не зникає, навіть якщо про неї мовчати. І провина — як отрута, що повільно вбиває навіть того, хто її не визнає.
Театр, який не дає забути, що мистецтво — це інструмент правди
Постановка «Чорного дрозда» у Театрі на Лівому березі — це не розвага. Це емоційна терапія, яка не пропонує ліків, але ставить діагноз. Це смілива розмова про теми, які зазвичай ховають за сімома замками — сексуальне насильство, психологічна травма, межі відповідальності й право на другий шанс.
Глядач не може залишитися байдужим. Ця вистава зачіпає найвразливіші місця — ті, про які зазвичай мовчать. Але саме завдяки цій чесності «Чорний дрізд» перетворюється на катарсис. І змушує кожного запитати себе: що ми бачимо, коли дивимось на ситуацію збоку? І чи маємо ми право судити?
Визнаний у світі текст, що знайшов живе втілення на українській сцені
П’єса Гарровера свого часу отримала низку престижних нагород — серед них Театральна премія Шотландії та Премія Лоуренса Олів’є як найкраща нова п’єса. І це не просто відзнаки. Це визнання того, наскільки глибоко цей текст працює з матерією людської психіки, з тонкою психологією і страшною правдою.
На сцені Театру на Лівому березі «Чорний дрізд» звучить надзвичайно актуально. Бо тема зґвалтування, маніпуляцій, мовчання, яке точить людину зсередини, — не абстрактна. Вона — про реальність, у якій ми живемо.
Це вистава не про відповідь. Це вистава — про чесність
Як пробачити, коли не можеш забути? Як жити далі, коли тебе вже забрали? Чи можлива розмова між тими, кого колись зв’язала прірва? І головне — хто має право на нове життя: жертва, яка намагається зцілитися, чи злочинець, який вважає, що вже розплатився?
«Чорний дрізд» — це не драматургія «про когось». Це театр, який говорить із нами напряму. І ми вже не ті самі після того, як пролунала остання репліка.
