Я не бачив Кремля з 1845 року. Казармоподібний палац його дуже спотворив, але він усе-таки оригінально прекрасний. Храм Спаса загалом, а головний купол особливо — потворний. Вкрай невдалий велетенський витвір. Наче товста купчиха в золотому повойнику зупинилася напоказ серед білокам’яної. З Кремля ми пройшли на Велику Дмитрівку, зайшли до Олени Костянтинівни Станкевич, моєї давньої знайомої; випили чаю, відпочили й пішли в книжкову крамницю Н. М. Щепкіна. З крамниці повернулися знову до Станкевич, де я зустрів ще одну мою давню знайому — Олімпіаду Іванівну Мініцьку. Пообідали у Станкевич і о 6-й годині вечора благополучно, пішки ж, повернулися додому, дивуючись бувальому.
20 [березня]
Мій незмінний супутник і чичероне М[ихайло] С[еменович] сьогодні ставив собі банки, а я сам із 10-ї до 4-ї години місив московське болото. Зранку звелів я кучерові намастити чоботи добрим дьогтем. Озброївся і Тверською вирушив у Кремль. Помилувавшись старим красенем Кремлем, пішов я до юного некрасеня Спаса з метою подивитися скульптурні роботи. Але мене й на двір не пустили. «Не наказано», — сказав сторож. Я йому не перечив і повернувся в Кремль. Помилувавшись іще раз старим, вийшов я на Ільїнку, а потім на Покровку. /164/ Зайшов до А. А. Сапожникова, мого супутника з Астрахані до Нижнього. Хворий, нікого не приймає. І добре робить, бо я весь обліплений грязюкою. Розпитав у будочника дорогу до поштамту, поплентався тихенько до Мокрицького. Відпочив у нього, помилувався ескізами незабутнього друга мого, покійного Штернберга, і пішов до уральського козака Савича. Взяв у нього літопис Величка, який він отримав від О. М. Бодянського два роки тому для пересилки [мені] і тримав у себе, сам не знає навіщо. Від Савича зайшов у харчевню, випив чаю з кренделями і Страсним бульваром вийшов на Дмитрівку. Потім — до старого Пимена, і рівно о 4-й годині прийшов додому.
Увечері М[ихайло] С[еменович] був готовий до нових подвигів, і ми вирушили до Станкевичів. Весело, невимушено побалакали про Малоросію, про минулі дні, і на прощання В. А. Станкевич подарував мені примірник поезій Тютчева.
21 [березня]
О 10-й годині ранку, не пішки, а в пролітці, вирушили ми з М[ихайлом] С[еменовичем] Москву оглядати. Дорогою заїхали до його сина Миколи. Випили по склянці чаю і потягли далі. Заїхали також до Кетчера, там зустріли Бабста. Кетчер подарував мені всі видання своєї компанії, крім власного перекладу Шекспіра — він ще в друкарні. А Бабст подарував свою промову про примноження народного капіталу, видання тієї ж компанії. Випили в Кетчера по чарці слив’янки й поїхали до Якушкіна. Господаря вдома не застали, а мила господиня подарувала нам по примірнику портрета к[н.] Волконського, декабриста, і ми розпрощалися та поїхали до Червоних воріт, до Забеліна. Це ще молодий чоловік із надзвичайно симпатичним, лагідним обличчям, мешкає не в квартирі, а в бібліотеці. Він трохи нездоровий, і я не наважився просити його показати мені Оружейну палату, де він служить помічником Вельтмана. Від Забеліна поїхали ми в книжкову крамницю Н[иколая] М[ихайловича], і там я розпрощався зі своїм провідником.
Гріх мені нарікати на долю, що вона затримала мій поїзд у Пітер. Упродовж тижня я тут зустрівся й познайомився з такими людьми, з якими за багато років не пощастило б зустрітися. Отож, немає лиха без добра.
Вечір провів у своєї милої землячки М. В. Максимович. І, незважаючи на Страсну п’ятницю, вона, мила, весь вечір співала для мене наші рідні задушевні пісні. І співала так сердечно, прекрасно, що я уявив себе на берегах широкого Дніпра. Чарівні пісні! Прекрасна співачка! /165/
22 [березня]
Найрадісніший з радісних днів. Сьогодні я бачив людину, якої не сподівався побачити під час теперішнього мого перебування в Москві. Ця людина — Сергій Тимофійович Аксаков. Яка прекрасна, благородна стареча зовнішність! Він нездоровий і нікого не приймає. Ми з М[ихайлом] С[еменовичем] сьогодні поїхали вклонилися його родині. Він дізнався про нашу присутність у своєму домі й, всупереч наказу лікаря, покликав нас до себе. Свидання наше тривало кілька хвилин. Але ці кілька хвилин зробили мене щасливим на цілий день і назавжди лишаться серед моїх найсвітліших спогадів.
Після пісного обіду в Троїцькому трактирі я поїхав додому з наміром підготуватися до нічного кремлівського торжества. Намір мій не вдався. Прочитавши статтю в № 3 «Полярной звезды» про записки Дашкової, об 11-й годині я вирушив у Кремль. Якби я нічого не чув раніше про це візантійсько-старообрядницьке торжество, то, можливо, воно б на мене і справило якесь враження, тепер же — рівно ніякого. Світла мало, дзвону багато, хресний хід, наче вяземський пряник, рухається в натовпі. Відсутність найменшої гармонії й ані тіні витонченого. І доки триватиме ця японська комедія?
О 3-й годині повернувся додому й до 9-ї ранку спав сном праведника.
23 [березня]
Христос воскрес!
У родині М[ихайла] С[еменовича] урочистого обряду й визначеної години для розговіння не встановлено. Кому коли заманеться. Республіка. Гірше — анархія! Ще гірше — блюзнірство! Відкинути віками освячений звичай об’їдатися й упиватися з сходом сонця. Це просто наруга над святинею!
О 10-й годині прийшов до М[ихайла] С[еменовича] з великоднім поклоном актор Самарін і повідомив йому дуже милу епіграму Щербини, яку тут і наводжу.
Боже! В якому я тепер упоєнні
З «Вестником Русским» в руках,
Що за прекрасні віршотворіння.
Ах!
Тут Данилевський, Плещеєв таємничий,
Майков наш флюгер-поет.
Кращий же за всіх, незрівнянний, єдиний —
Фет!
Багато безглуздостей патетичних,
Безліч фраз посереді.
Багато й рим. А поетичних красот —
Жди! /166/
24 [березня]
Ще раз бачився із Сергієм Тимофійовичем Аксаковим та його симпатичною родиною і ще раз щасливий. Чарівний старець! Він запрошує мене до себе в село на літо, і я, здається, не встою перед таким спокусом. Хіба пильна поліція завадить.
Від Аксакових заїхали до В. Н. Рєпніної. А від неї — до актора Шумського. Скуштували священної паски з вестфальською ковбасою і поїхали до Станкевичів. Не застали вдома. Вирушили в книжкову крамницю Н. М. Щепкіна і компанії, де й залишилися обідати. Обід був званий. Н[иколай] М[ихайлович] святкував новосілля своєї крамниці й з цієї нагоди влаштував бенкет московській учено-літературній знаменитості. І що це за чарівна знаменитість! Молода, жива, захоплена, вільна! Тут я зустрів Бабста, Чичеріна, Кетчера, Міна, Кронеберга-сына, Афанасьєва, Станкевича, Корша, Крузе та багатьох інших. Я зустрівся й познайомився з ними, наче з давно знайомими рідними людьми. І за всю цю повну радість я завдячую моєму знаменитому другові М. С. Щепкіну.
О 8-й годині вечора вирушили до купця Варенцова, музиканта й любителя мистецтв. Тут я зустрівся з деякими московськими художниками та музикантами і, послухавши Моцарта, Бетговена та інших великих представників чутної гармонії, об 11-й годині повернулися додому, дивуючись бувальому.
25 [березня]
Вельмишановний М. А. Максимович влаштував для мене обід, на який запросив, серед інших, і старих приятелів своїх — Погодіна та Шевирьова. Погодін ще не такий старий, як я його уявляв собі, Шевирьов старший і, незважаючи на свою сивеньку пристойну зовнішність, пошани до себе не викликає. Солоденький до нудоти старичок. Наприкінці обіду амфітріон прочитав на мою честь вірші власного твору. А після обіду мила господиня заспівала кілька малоросійських пісень, і захоплені гості розійшлися хто куди, а я заїхав до Сергія Тимофійовича Аксакова з наміром попрощатися. Він спав, і я не мав щастя поцілувати його сиву прекрасну голову. До 9-ї години пробув я в Аксакових і з насолодою слухав мої рідні пісні у виконанні Надії Сергіївни. Уся родина Аксакових щиро, непритворно співчуває Малоросії та її пісням і взагалі її поезії. О 9-й годині з Іваном і Костянтином Аксаковими поїхав я до Кошельова, де зустрівся й познайомився з Хом’яковим і зі старим декабристом к[н.] Волконським. Лагідно, без найменшої злості розповів він мені деякі епізоди зі свого 30-річного заслання й насамкінець додав, що ті з його товаришів, які були ув’язнені поодинці, всі померли, а ті, що томилися кількома разом, пережили своє випробування, серед них і він. /167/
26 [березня]
О 9-й годині ранку розпрощався я з Михайлом Семеновичем Щепкіним та його родиною. Він поїхав у Ярославль, а я, забравши свою мізерію, вирушив до залізниці і о 2-й годині, замкнений у вагоні, залишив гостинну Москву. У Москві найбільше тішило мене те, що я зустрів у освічених москвичах найтеплішу привітність особисто до мене й щире співчуття до моєї поезії. Особливо в родині С. Т. Аксакова.
27 [березня]
О 8-й годині вечора громоносний локомотив свиснув і зупинився в Петербурзі. О 9-й годині я був уже в квартирі мого найщирішого друга М. М. Лазаревського.
28 [березня]
Снігом і багнюкою пішки оббігав я половину міста майже без потреби. На перепутті зайшов у готель Клея і застав там щойно прибулого з Москви Григорія Галагана. Він передав мені листа від Максимовича з його віршами, читаними ним за обідом 25 березня, записку на одержання «Русской беседы» і мого, що знайшовся в Москві, «Єретика», тобто «Яна Гуса», якого я вважав безповоротно загиблим. О 3-й годині повернувся я додому і обійняв мого задушевного Семена Артемовського. А за півгодини я був уже в його домі, як у власній рідній хаті. Багато чого ми згадали й переговорили, а ще більше не встигли ні згадати, ні обговорити. Дві години майнули швидше за одну хвилину. Я розпрощався з моїм милим Семеном, і о 6-й годині вечора разом із Лазаревським вирушили ми до графині Н. І. Толстої.
Сердечніше й радісніше не зустрічав мене ніхто, і я нікого, ніж зустрілися ми з моєю святою заступницею та з графом Федором Петровичем. Ця зустріч була задушевніша за будь-яку родинну. Багато чого хотів я їй розповісти, і нічого не сказав. Іншим разом. Пляшкою шампанського ми освятили святу радісну зустріч і о 8-й годині розійшлися.
Вечір провели ми у В. М. Белозерського, мого соузника й сусіда по казематі 1847 року.