Погано пообідали за мій рахунок у трактирі Бубнова і вирушили в дорогу.
27 [лютого] У селі Медновці, меті поїздки Товбича,
пробули ми до 8 години вечора. Тут зустрівся я з путейським капітаном Петровичем, який приїхав туди у справі разом з Товбичем. Петрович за походженням серб, освічена, пряма й щира людина, що добре розуміє і глибоко співчуває всьому сучасному. Мені прикро, що я прожив стільки часу в Нижньому і тільки сьогодні зустрівся з цим рідкісним чоловіком.
28 [лютого]
О 7 годині ранку повернулися ми благополучно в Нижній. Поїздка наша була весела і не зовсім марна. Саша Очеретникова була огидна, вона немилосердно пиячила і відчайдушно на кожній /159/ станції зраджувала, не розбираючи споживачів. Жалюгідне, безповоротно втрачене, а колись прекрасне створіння. Жахлива драма!
1 березня
На ім’я місцевого губернатора від міністра внутрішніх справ отримано папір про дозвіл проживати мені в Петербурзі, але все [ще] під наглядом поліції. Це робота старого розпусного японця Адлерберга.
2 [березня]
Отримав листа від графині Н. І. Толстої. Вона пише, що її сердечне бажання нарешті здійснилося і що вона з нетерпінням чекає мене до себе. Добра, благородна істота! Чим я віддячу тобі за добро, яке ти для [мене] зробила? Молитвою, безкінечною молитвою!
Овсянников просить, щоб [почекав] його тут до 7 числа. Почекаю. А якщо він обдурить — прокляну і без грошей поїду.
3 [березня]
Давно очікувану книгу "Детство Багрова внука" сьогодні отримав із найпохвальнішим написом автора. Книга була надіслана з Москви 7 лютого і пролежала до сьогодні в сухого Даля. Могла б і назавжди в нього залишитися, якби я сьогодні випадково не зайшов до нього і не побачив її. Він вибачається розсіяністю і справами. Чим хочеш вибачайся, а все-таки ти сухий німець і великої руки дрянь. І що спало Сергію Тимофійовичу на думку робити моїм комісіонером Даля? Тоді як йому моя адреса відома. Чи не думав він через це познайомити мене з ним? Добрейший Сергій Тимофійович!
4 [березня]
В очікуванні Овсянникова і поліцейського пропуску в Пітер узявся переписувати "Відьму" для друку. Знайшов багато зайвого і недоробленого. І слава Богу, робота скоротить довгі дні чекання.
5 [березня]
Надіслав листа графині Н. І. Толстій. Писав їй, що 7 числа о 9 годині вечора залишу Нижній Новгород. Збудеться це чи ні? Це залежатиме від Овсянникова, а не від мене. Дурість. Продовжую працювати над "Відьмою".
6 [березня]
Я надто щільно взявся за свою "Відьму", так щільно, що сьогодні закінчив, а роботи було чимало, і, здається, закінчив непогано. Переписав і злегка поправив "Лілею" і "Русалку". Як мої земляки приймуть мою невольницьку музу? /160/
Близько 7 години вечора з’явився до мене жандармський унтер-офіцер і запропонував довезти мене за 10 рублів до Москви. Щиро вдячний за пропозицію. Він відвозив у В’ятку якогось непокірного своєму батькові капітана Шліпенбаха. І на зворотному шляху шукав собі попутника та знайшов мене в Нижньому. Ще раз йому дякую.
Домовившись про ціну і час виїзду, я пішов до Кудлая поквапити його щодо поліцейського пропуску. Кудлая не застав удома і дорогою зайшов до Вільде, де зустрів Татаринова, мамзелей Шмітгоф і їхнього брата, молодого, дуже талановитого скрипаля й сценічного артиста. Після вечері господар, прощаючись зі мною, подарував мені на пам’ять кілька мініатюрних медальйонів — копії відомих скульптурних творів давніх і нових, зроблених різними митцями. Милий і розумний подарунок.
7 [березня]
Від першої години пополудні до першої попівночі прощався з моїми нижегородськими друзями. Закінчив прощання в М. А. Дорохової вечерею і тостом за здоров’я моєї святої заступниці графині А. І. Толстої.
10 [березня] О 3 годині пополудні 8 березня залишив Нижній на санях, а у Володимир приїхав 9-го вночі на возі. Крім цього цілком звичного явища в цю пору року, нічого особливого не сталося, хіба що легке запалення в лівому оці й свербіж на лобі. У Володимирі я взяв рожевої води і думав усе владнати цим ароматичним медикаментом. А вийшло не так, як я думав.
У Володимирі на поштовій станції зустрів А. І. Бута́кова, під командуванням якого плавав я два літа 1848 і 49 по Аральському морю. Відтоді ми з ним не бачились. Тепер він їде з дружиною в Оренбург, а потім на береги Сирдар’ї. У мене при одній згадці про цю пустелю серце холоне, а він, здається, готовий назавжди там оселитися. Сподобався сатані більше ясного сокола.
О 11 годині вечора приїхав до Москви. Взяв номер за рубль сріблом на добу в якомусь розкішному отелі. І ледве міг допроситися чаю, бо вже було пізно. О, Москво! О, караван-сараю! Під гучною вивіскою — отель. Та ще й зі швейцаром.
11 [березня]
О 7 годині ранку залишив я караван-сарай зі швейцаром і пішов шукати свого друга М. С. Щепкіна. Знайшов його у старого Пимена в домі Щепотьєвої і в нього поселився, і, здається, надовго, бо/161/ що око моє розпухло і почервоніло, а на лобі утворилося кілька груп прищів. Поцілувавши мого великого друга, вирушив я до доктора Ван-Путерена, мого нижегородського знайомого. Він прописав мені англійську сіль, зелений пластир, дієту і принаймні тиждень не виходити на вулицю. От тобі й столиця! Сиди та дивися у вікно на старого потворного Пимена.
12 [березня]
Відвідав мене доктор Ван-Путерен, додав ще два ліки для внутрішнього і зовнішнього вжитку. І пообіцяв мені принаймні тиждень ув’язнення й посту. Веселенька перспектива!
Слідом за доктором відвідав мене найшанованіший Михайло Олександрович Максимович. Молодіє старий, одружився, відпустив вуса та й у вус собі не дме.
Увечері, на наполягання моїх гостинних господарів, спустився я вниз у вітальню з пов’язаною головою, де зустрів кількох гостей, і серед них Кетчера, Бабста та Афанасьєва, з якими тут і познайомив мене господар. Час швидко минув до вечері. Подали вечерю, гості сіли до столу, а я пішов у свою келію. Проклята хвороба!
13 [березня]
Доктор Ван-Путерен поїхав сьогодні в Нижній; порекомендував мені свого приятеля, якогось німця, якого я, одначе, не дочекався, і попросив М[ихайла] С[еменовича] запросити медика, якого він краще знає, бо моя хвороба не на жарт мене непокоїть. М[ихайло] С[еменович] запросив доктора Міна. Завтра я його чекаю.
Навідав мене Маркович, син Н. Марковича, автора "Истории Малороссии", і М. А. Максимович із брошурою "Дослідження про Петра Конашевича Сагайдачного". Щиро вдячний за візит і за брошуру.
14 [березня]
Надіслав Лазаревському два малюнки, призначені для вручення М[арії] Н[иколаївні].
Після обіду з’явилися до мене два доктори, добре ще, що не одночасно. Приятель Ван-Путерена прописав якусь мікстуру в темній банці, а Мін — пільнауську воду і дієту. Я вирішив слухати поради останнього.
Дмитро Єгорович Мін — учений перекладач Данте і ще більш учений та досвідчений медик. Поет і медик. Яка чудова дисгармонія.
У старого друга мого М[ихайла] С[еменовича] всюди і в усьому поезія, у нього й домашній медик — поет. /162/
15 [березня]
Учора в мене було два доктори, а сьогодні жодного. Мені, слава Богу, краще, може, незабаром вони мені зовсім не знадобляться. Як би це добре було. Набридло дивитися у вікно на старого Пимена.
М[ихайло] С[еменович] доглядає за мною, як за вередливим хворим дитям. Добрейша істота! Сьогодні ввечері запросив він для мене якусь п. Грекову, мою напівземлячку, з тетраддю малоросійських пісень. Прекрасний, свіжий, сильний голос, але наші пісні їй не далися, особливо жіночі. Відривчасто, різко, національної експресії вона не вловила. Коли ж я почую тебе, моя рідна, задушевна пісне?
Петро Михайлович, старший син мого великого друга, подарував мені два примірники — фотографічні портрети апостола Олександра Івановича Герцена.
16 [березня]
Намалював портрет, не зовсім вдало, М[ихайла] С[еменовича]. Причиною невдачі були спершу Максимович, а потім Маркович. Пренаївні відвідувачі. Їм і на думку не спала приказка, що невчасний гість — гірше татарина. А здається, люди розумні, а простої речі не розуміють.
Після обіду відвідав мене Д. Є. Мін і, крім дієти та пільнауської води, нічого не порадив. За три дні обіцяє випустити на вулицю. Ах, як би добре було!
17 [березня]
Сьогодні знову відвідали мене обидва медики і, слава Богу, крім дієти й сидіння в кімнаті, нічого не прописали. Я, одначе, і цього трохи не виконав. Увечері нишком навідав давно не бачену подругу мою, княжну Варвару Миколаївну Рєпніну. Вона щасливо змінилася, погладшала і наче помолодшала. І вдарилася в ханжество, чого я раніше не помічав. Чи не зустріла вона в Москві доброго сповідника?
18 [березня]
Закінчив переписування або проціджування своєї поезії за 1847 рік. Шкода, що немає з ким толком прочитати. М[ихайло] С[еменович] у цій справі мені не суддя. Він занадто захоплюється. Максимович — той просто благоговіє перед моїм віршем, Бодянський також. Треба буде почекати Куліша. Він хоч і жорстко, але іноді скаже правду; зате йому не кажи правди, якщо хочеш зберегти з ним добрі стосунки.
Близько першої години ми з М[ихайлом] С[еменовичем] поїхали в місто. Заїхали до Максимовича. Застали його в клопотах довкола "Русской беседы". Господині його не застали вдома. Вона була в церкві. Говіє. Незабаром з’явилася вона, і похмура обитель ученого /163/ просвітліла. Яке миле, прекрасне створіння. Але що в ній найчарівніше, так це чистий, неторкнутий тип моєї землячки. Вона заграла для нас на фортепіано кілька наших пісень. Так чисто, без манер, як жодна велика артистка грати не вміє. І де він, старий антиквар, викопав таке свіже, чисте добро? І сумно, і заздрісно. Я написав їй на пам’ять свій "Весняний вечір", а вона подарувала мені для носіння на шиї київський образок. Наївний і прекрасний подарунок.
Розставшись із милою, чарівною землячкою, заїхали ми до школи живопису, до мого старого приятеля А. Н. Мокрицького. Старий приятель не впізнав мене. Немудро, ми з ним з 1842 року не бачилися. Потім заїхали в книжкову крамницю Н. Щепкіна, де мені Якушкін подарував портрет знаменитого Миколи Новікова. Потім приїхали додому і сіли обідати.
Увечері був у О. М. Бодянського. Наговорилися вдосталь про слов’ян узагалі та про земляків зокрема, і цим завершив свій перший вихід із квартири.
19 [березня]
О 10 годині ранку вийшли ми з Михайлом Семеновичем із дому і, попри воду та бруд під ногами, обійшли пішки щонайменше чверть Москви.