Серед багатьох нецікавих степових новин він повідомив огидно цікаву новину. Побічний син гнилого сатрапа Перовського власноруч зарізав свого денщика, за що був лише розжалуваний у солдати; але дрібна душонка [не витримала] і цього всемилостивішого покарання — він невдовзі помер або отруїв себе. Туди йому й дорога. Виходить, яблуко недалеко від яблуні впало. Мати цього малодушного тигреняти, жінка якогось паршивого барона Зальца і куплена повія розбещеного сатрапа Перовського, одного разу, збираючись до обідні, розсердилася за щось на покоївку та й тріснула її праскою по голові. Покоївку поховали, і тим справу закінчив всемогутній сатрап. О Миколо, Миколо! Які в тебе лихі спільники були. По Сенькові шапка.
8 [січня]
Із сьогоднішнього числа я займаю дві квартири. Попередню в Овсянникова і нову в Шрейдерса. Залишається наробити боргів, а сховатися є куди.
9 [січня]
На новосіллі у Шрейдерса намалював сьогодні портрет Олійникова з умовою, щоб він написав фейлетонну статейку для "Московских ведомостей" про перебування М. С. Щепкіна в Нижньому. Добре, якби не збрехав.
10 [січня]
Намалював портрет Шрейдерса, і досить вдало. Частина боргу, значить, сплачена. Треба ще намалювати Фрейліха і Кадинського, і тоді квити. Але коли це станеться — не знаю.
11 [січня]
Сьогодні субота. По суботах я і наймиліша К.Б. Піунова обідаємо в М.А. Дорохової. Але сьогодні я мушу відмовитися від цієї радості, і моя мила компаньйонка вирушила сама з портретом М. С. Щепкіна, надісланим ним у подарунок Марії Олександрівні, а я поїхав проводжати до першої станції, по Казанській дорозі, мого привабливо-благородного капітана В.В. Кішкіна.
Сумно розлучатися з такими добрими людьми, як цей симпатичний Кішкін. Я, повернувшись додому, відчував себе справжнім сиротою. Але тяготюче моє самотинство недовго тривало. Я невдовзі згадав, що я один із щасливців цього світу. М. С. Щепкін, виїжджаючи з Нижнього, просив ме/143/не полюбити його милу Тетясю, тобто Піунову, і я буквально виконав його дружнє прохання. А сьогодні, прощаючись зі мною, Кішкін зі сльозами на очах просив мене полюбити його лагідну улюбленицю Вареньку Остаф’єву. І після таких милих обов’язків я сумую. Дурень, дурень, а в школі вчився. Остаф’єва виїхала кудись із міста, і я о 6-й годині вечора вирушив до Піунової. Застав її вдома. Продиктував їй вірші Курочкіна "Как в наши лучшие года", а вона прочитала мені деякі твори Кольцова і потім майже всі байки Крилова. Я був у захваті від цього імпровізованого літературного вечора і повернувся додому цілком щасливим. Вона любить читання — отже, вона далеко піде у своєму мистецтві. Дай Боже, щоб збулося моє пророцтво.
12 [січня]
Не заради неділі і світського банального візиту пішов я до П. М. Голинської (племінниця місцевого губернатора), а на прохання мого щирого Михайла Семеновича пішов я передати їй його портрет і дружній уклін. У величезній вітальні стареньку Шаховську і Голинську оточували [такі] холодні, офіційні, чопорні постаті, що після вітання і найкоротшого присідання й на мене повіяв холод від цієї чесної компанії. Вийшов сам губернатор, я привітав його з отриманням через плече Анни, розкланявся і вийшов разом з Е.А. Бабкіним. Заїхав до Бабкіна на квартиру, взяв у нього Пушкіна і Гоголя й повіз до Піунової. Прочитав їй "Сцены из рыцарских времен" і відігрів губернаторським холодом обвіяне серце. Вона прочитала мені "Каменного гостя", і потім ми поїхали до Брилкіних обідати, після обіду М.А. Грас повезла її до театру, куди пішов і я, цілком задоволений таким теплим, чудовим завершенням холодно початого дня.
13 [січня]
Бабкін подарував мені чудову акватинту, що зображує смерть Людовіка XVI, а я сьогодні, за це повчальне зображення, зобразив його власну персону і досить вдало. Вечір провів у наймилішого юнака, віртуоза-віолончеліста Весловського, і, повернувшись додому, знайшов у себе на столі листа Сергія Тимофійовича Аксакова. Найлюб’язнішого, найщирішого листа.
У кінці люб’язностей він пише, що "Матрос" мій, нарешті, пішов у діло, він передав його Каткову, редакторові "Русского вестника". В очікуванні майбутніх благ берусь переписувати другу частину "Матроса". /144/
14 [січня]
Сьогодні випадково зайшов я до Піунової, розмова зайшла про кінець її театрального року, про поновлення контракту. Їй, бідолашній, страшенно не хочеться залишатися в Нижньому, а не знає, куди себе подіти. У Казань їй і хотілося б, але вона боїться там якоїсь Прокоф’євої, не суперниці, а жахливої інтриганки. У такому її горі я запропонував їй посильні послуги. Я напишу листа директорові Харківського театру і проситиму Михайла Семеновича Щепкіна про її заступництво. Як би це добре було, якби їй вдалося переселитися до Харкова.
15 [січня]
Не відкладаючи в довгий ящик, сьогодні ж я написав і директорові Харківського театру, і моєму великому другові. Яким-то буде результат з моїх нехитрих задумів?
16 [січня]
Щойно хотів закінчити листа моєму великому другові, та згадав, що сьогодні не поштовий день. Залишив послання і взявся за "Матроса". Нестерпно нудна робота. Літераторам мають платити не за писання, а за переписування власних творів.
Увечері повернувся я з театру і знайшов у себе листа мого геніального друга. І добре, що я свого листа не закінчив. Між іншим він пише мені, що мої малюнки він уже пустив у хід. Дякую йому, невтомному.
17 [січня]
Закінчив незакінченого листа, відправив на пошту і взявся за "Матроса". Нестерпна робота, коли ж я її скінчу.
18 [січня]
На немале моє здивування, сьогодні зустрів я у Брилкіна давнього і нелицемірного свого прихильника В.Н. Погожева. Він тут у справах служби, і завтра їде до Москви.
19 [січня]
Сьогодні повторилася моя люби[ми]ця в ролі Тетяни. Чарівна, як і вперше. Але Климовський у ролі Чупруна і за вимовою, і за мімікою — вандал. Лапті плів, варвар, і тільки заважав моїй милій Тетясі.
20 [січня]
Проводив до Петербурга до[к]тора Кутерема, Кебера, Шрейдерса, Фрейліха і Н. А. Брилкіна — до Казані та на компанійський завод біля Казані. Сьогодні в мене день проводів. /145/
21 [січня]
Бенефіс милочки Піунової. Повний театр глядачів і чарівна бенефіціантка — прекрасна тема для газетної статейки. Чи не спробувати? Спробуємо на вдачу.
22 [січня]
Проїздом із Петербурга до В’ятки на службу відвідав мене сьогодні Яків Лазаревський. Він нещодавно з Малоросії. Розповів про багато свіжих гидот у моєму рідному краї, зокрема й про сумне Єкатеринославське повстання 1856 року, і про свого сусіда та родича Н.Д. Білозерського. Цей філантроп-поміщик так обібрав своїх селян, що вони склали про нього пісню, яка закінчується так:
А в нашого Білозера
Сива кобила,
Бодай же його побила
Лиха година.
А в нашого Білозера
Червона хустка,
Ой не одна в селі хата
Зосталася пустка.
Наївна, невинна помста!
23 [січня]
"Дочь второго полка" — найдурніше творіння Доніцетті. Лібрето теж безглузде й неприродне. Покойному нашому Тормозу, слід думати, дуже подобалося це кострубате творіння. Та чи не за його замовленням воно й народилося на світ Божий? При ньому, пам’ятаю, колись у Петербурзі оперетка ця виконувалася з більшою дисципліною. Тепер вона й цю суттєву свою перевагу втратила. Що б сказав на це Тормоз? Він би Гедеонова на місяць на гауптвахту запроторив.
Стара Шмітгоф у ролі Марії — потворна, а мій улюбленець Владимиров у ролі старого, дворецького маркіза, теж був потворним.
24 [січня]
Отримав листи від Куліша і від М. Лазаревського.
25 [січня]
Отримав листа від Костомарова з докором за мовчання. Я справді винен перед ним цього разу. Але що писати? Про що писати? Що я тут нудьгую і нічого не роблю? І не можу, зрештою, нічого робити. Краще мовчати, ніж переливати з пустого в порожнє. /146/
26 [січня]
Зустрів Масляну катанням за місто.
Я запропонував цю розвагу наймилішій Піуновій із сімейством. Вона погодилася. І ми поїхали в село Бор, напилися чаю в якомусь шинку, і на зворотному шляху вона все співала відому весільну чи різдвяну пісню:
Мене милий мій сварив-лаяв,
Він сварив-лаяв, добром говорив,
Ай люлі-люлі, виговорював.
Не ходи, дівко молода, заміж,
Наберися, дівко, ума-розуму,
Ума-розуму та скриню добра,
Та скриню добра, коробок полотна.
Жидівський початок у російській людині. Він без посагу не може навіть полюбити.
27 [січня]
У церкві Покрови відспівали тіло Д. А. Улибащева, знаменитого критика і біографа Бетговена та Моцарта.
28 [січня]
Микола Петрович Болтін, губернський дворянський предводитель, виявив бажання познайомитися зі мною. Я задовольнив його люб’язне бажання і не каюся. Він людина здорово і благородно мисляча, гаряче співчуває питанню про кріпаків і щиро клопоче про склад комітету, який має вирішити цю справу в Нижньогородській губернії.
29 [січня]
Незграбний бенефіс пані Васильєвої і плітки.
30 [січня]
Улюблена і багато поважана Катерино Борисівно!
Я сам приніс вам книги, і приніс їх із тим, щоб ви їх прочитали. Але ви, не прочитавши їх, прислали мені назад. Як пояснити мені ваш вчинок? Він ставить мене рішуче в глухий кут, особливо якщо взяти до уваги нашу сьогоднішню розмову. Чи не відповідь це на мою пропозицію? Якщо це так, то я прошу вас висловити його ясніше. Справа надто для мене важлива. Я вас люблю і кажу це вам прямо, без жодних вигуків і захоплень. Ви надто розумні для того, щоб вимагати від мене палких зізнань у коханні, я надто люблю і поважаю вас, щоб удаватися до банальностей, так прийнятих у світі. Стати вашим чоловіком для мене — найбільше щастя, і відмовитися від цієї думки буде важко. /147/ Але якщо доля вирішила інакше, якщо я мав нещастя не сподобатися вам і якщо повернуті мені вами книги виражають відмову, то, нічого не вдієш, я мушу скоритися обставинам. Але в усякому разі ні почуття мої, ні повага до вас не зміняться, і якщо ви не можете або не хочете бути моєю дружиною, то дозвольте мені залишити собі хоч одну втіху — залишитися вашим другом і постійною відданістю та шанобливістю заслужити вашу добру прихильність і повагу.
В очікуванні відповіді, яка має вирішити мою долю, залишаюся відданий вам і глибоколюблячий.
Тарас Шевченко
31 [січня]
Я цілком не гожусь для ролі коханця.