А щоб не забути цього прекрасного творіння поета, то я заношу його до мого журналу.
Як в наші кращі літа
Ми пролітаєм без участі
Повз справжнє щастя!
Ми молоді, душа горда...
Скільки в нас пихи багато!
Перед нами світла дорога.
Минають кращі літа.
Минають кращі літа,
Ми всі йдемо дорогою хибною
Вслід за мрією неможливою,
Йдемо, невідомо куди.
Та ось яруга, — ось ми спіткнулись...
Навкруг стемніло... озирнулись —
Ніде ні звуку, ні сліду.
Ніде ні звуку, ні сліду.
Ні світлих днів, ні жалю,
На серці тягар образи
І самотність сорому.
Для виснажливої дороги
Немає сили, підкосились ноги.
Погасла далека зірка. /131/
Погасла далека зірка!
Пора, пора душею смиритися!
Над життям нічого глузувати,
Скуштувавши гіркого плоду;
Або з безсиллям старої діви
Твердити вперто: де ви, де ви?
Марно минулі літа!
Марно минулі літа
Чи не краще справити чесною тризною!
Не осквернім же докором
Господній світ — і ніколи
З безсилою злобою ображених
Не осміємо чету закоханих,
Закоханих у кращі літа.
В. Курочкін
30 [листопада]
Сьогодні почав портрети у групі своїх щедрих приятелів. Не знаю, чи буде з цієї затії толк, приятелі неакуратні в сеансах, обставина важлива при роботі. Подивлюсь, що буде далі, і якщо сеанси затягнуться, то намалюю окремо кожного олівцем і тим покінчу мій рахунок з приятелями. Чого б мені дуже не хотілося, і тим більше, що передбачуваний малюнок сепією дуже вдало згрупувався. І мені б хотілося гідно сплатити їм свій борг.
1 грудня
Отримав листа від М. С. Щепкіна, в якому він пропонує мені побачення в селі Микільському (маєток його сина) або ж, якщо я не маю зайвих грошей на цю поїздку (125 рублів були в мене зовсім зайві), то він обіцяє сам приїхати до мене в Нижній. Як би він звеселив і мене, і своїх нижньогородських шанувальників. Напишу йому, хай їде сюди і хай на місцевій бідній сцені трусне старовиною. Тепер же, до речі, тут дворянські вибори. Після сеансу у Шрейдерса і після обіду у Фрейліха випадково потрапив я на напівп’яний музичний вечір до путійського офіцера Ультрамарка і почув там віртуоза на фортепіано, якого я й не сподівався почути тут, у глушині. Віртуоз цей — некто пан Татарінов. Між іншим він зіграв кілька номерів з "Пророка" та з "Гугенотів" Мейєрбера і возніс мене на сьоме небо.
2 [грудня]
Сьогодні зробив я візит натхненному моєму віртуозу Татарінову і бачив у нього те, чого я також не уявляв побачити в Нижньому. Я побачив у нього справжнього, найпрекраснішого Гюдена. Такі дві пре/132/красні несподіванки одразу — насолода рідкісна й висока. І які ж варвари нижньогородці: вони знають Татарінова тільки як чиновника при компанії, що будує залізницю. А про картину Гюдена і навіть про самого Гюдена ніхто й не чув, окрім старого Улиба́шева, з яким я сьогодні познайомився в театрі. Це відомий біограф і критик Бетговена та найпостійніший відвідувач місцевого театру.
3 [грудня]
Три дні поспіль несподіванки й найприємніші несподіванки. Це велика рідкість у місцевому монотонному житті. Сьогодні відвідав мене Густав Васильович Кебер. Гість зовсім несподіваний. Він великий приятель Ф. Лазаревського, і той, виїжджаючи з Нижнього, доручив йому побачитися зі мною, і найдобріший Густав Васильович сьогодні виконав доручення свого і мого друга. Якби більше таких несподіванок, як би прекрасно текли дні нашого життя.
4 [грудня]
Написав листи Щепкіну і Кулішу. Прошу їх, друзів моїх великих, відкласти всяке житейське чи службове піклування і приїхати до мене тижні на два, а якщо совість не докорить, то й більше. Як би я був щасливий, якби збулося моє бажання. Авось-таки й збудеться.
8 [грудня]
Упродовж цих чотирьох днів писав поему, назви якої ще не придумав. Здається, я назву її "Неофіти, або перші християни". Добре, якби не обманув мене Щепкін, я йому присвячую цей твір, і мені б страшенно хотілося йому прочитати та почути його вірні дружні зауваги. Не знаю, коли я візьмусь за "Дервіша і Сатрапа", а потяг великий відчуваю до пи[сання].
9 [грудня]
У товаристві чесних артистів Климовського, Владимирова і Платонова святкував іменини загальної і особливо театральної красуні на ім’я Анна Дмитрівна, а на прізвисько не знаю, і святкував без хитрощів, тобто відповідним випадку й місцю продовженням, — ясніше, на шкоду чарівному сімейству мадам Гільде.
10 [грудня]
Сьогодні ввечері Варенцов повернувся з Петербурга і привіз мені від Куліша листа і щойно надруковану його "Граматку". Як прекрасно, розумно і благородно складений цей абсолютно новий /133/ буквар. Дай Боже, щоб він прижився в нашому бідному народі. Це перший вільний промінь світла, здатний проникнути в затиснену попами рабську голову.
З Москви Варенцов привіз мені уклін від Щепкіна, а від Бодянського уклін і дорогий подарунок, його книгу "Про час походження слов’янських письмен" із зразками давнього слов’янського шрифту. Щиро вдячний О[сипу] М[аксимовичу] за його безцінний подарунок. Ця книга дивовижно як доповнила сучасну нашу історичну літературу.
Ще привіз він для Н.К. Якобі свинцевим олівцем намальований портрет нашого вигнанця, апостола Іскандера. Портрет, мабуть, схожий, бо не схожий на малюнки цього роду. Та навіть якби й не схожий, то я все одно скопіюю заради імені цього святого чоловіка.
12 [грудня]
Сьогодні бачив я на сцені "Станційного наглядача" Пушкіна. Я завжди був проти переробок, і цю переробку пішов дивитися від нічого робити. І що ж: переробка виявилася наймайстернішою переробкою, а виконання неперевершене. Особливо сцени другого акту і остання сцена третього були так природно трагічно виконані, що хоч би й самому геніальному артистові так впору. Слава тобі, пане Владимиров. Слава тобі і тітонько Трусова, ти так природно/134/зло виконала роль поміщиці Лєпєшкіної, що сама Коробочка перед тобою зблідла. Загалом ансамбль драми був чудовий, чого я зовсім не чекав. І якби не вусаті відставні гусари-поміщики п’яні галасували в ложі, то я вийшов би з театру ціл[ком задоволений].
До речі про поміщиків. Їх тепер нахлинуло в Нижній на вибори видимо-невидимо. І всі без винятку з бородами і вусами, в гусарських, уланських та інших кавалерійських мундирах. Піхотинців і флотських непомітно. Розмовляють між собою лише французькою. Пиячать і галасують у театрі і, чутно, складають опозицію проти звільнення кріпаків. Справжні французи!
13 [грудня]
Отримав листи від Щепкіна і від Лазаревського. Старий друган пише, що він приїде до мене колядувати на свято. Добрий, щирий друг! Він має намір подарувати кілька вистав нижньогородській публіці. Який чудовий святковий подарунок!
Лазаревський між іншим пише, що він отримав на моє ім’я 175 рублів через Льва Жемчужникова, з умовою — не оголошувати мені свого імені. Жертва таємна, великодушна! Чим же я заплачу вам, добрі, великодушні земляки мої, за цю щиру жертву? Вільною, щирою піснею, піснею вдячності й молитви!
Сьогодні ж беруся за "Сатрапа і Дервіша", і якщо Бог допоможе закінчити з успіхом, то присвячу його чесним, щедрим і благородним землякам моїм. Мені хочеться написати "Сатрапа" у формі епопеї. Ця форма для мене зовсім нова. Не знаю, як я з нею впораюсь?
14 [грудня]
Ввечері вирушив до старого Улиба́шева з доброю метою послухати музику. Старий прихворів і не приймав гостей. Повертаючись додому, трапилася мені на вулиці недавня іменинниця і, не зовсім проти волі, затягла мене на маскарад. Явище рідкісне й оригінальне в Нижньому. Це танцклас Марцинкевича в Петербурзі з усіма подробицями. Невелика різниця в костюмах. Там п’яні черкеси завершують спектакль, а тут просто офіцери за допомогою приїжджих поміщиків-французів. Одним словом, блискучий маскарад!
15 [грудня]
Через В.І. Даля отримав листа від Федора Лазаревського. Пише він, що невдовзі поїде знову кудись через Нижній, і просить мене не їхати в Балахну. Не поїду. Цур їй! /135/
16 [грудня]
Увечері вирушив я до В.І. Даля засвідчити йому глибоку пошану від Ф. Лазаревського. Після привітання і передачі найглибшої пошани одна з його дочок сіла за фортепіано і почала пригощати мене малоросійськими піснями. Я, звісно, був у захваті не від потворних пісень, а від її наївної ввічливості. Помітивши, що вона досить сміливо володіє інструментом, я попросив її зіграти щось із Шопена. Але оскільки мого улюбленця під рукою не виявилося, то вона замінила його увертюрою з "Гугенотів" Мейєрбера. І, на немале моє здивування, виконала цей геніальний твір краще, ніж я очікував. Скромна артистка пішла до внутрішніх апартаментів, а ми з В[олодимиром] І[вановичем] між розмовою торкнулися якось несподівано псалмів Давида і взагалі Біблії. Помітивши, що я не байдужий до біблійної поезії, В[олодимир] І[ванович] запитав у мене, чи читав я Апокаліпсис. Я сказав, що читав, але, на жаль, нічого не зрозумів; він узявся пояснювати сенс і поезію цієї богонатхненної нісенітниці і насамкінець запропонував мені прочитати власний переклад Одкровення з тлумаченням і після прочитання попросив сказати свою думку. Останнє мені дуже не до вподоби. Без цієї умови можна б, і не прочитавши, подякувати йому за одолження, а тепер треба читати. Подивимось, що це за звір у перекладі?
17 [грудня]
Отримав листа від П. Куліша. Він відмовляється від побачення зі мною тут, не через брак часу й бажання, а щоб уникнути розмов, які можуть затримати моє повернення до столиці. Я з ним майже згоден. Від журналу, про який я йому писав, він категорично відмовився. Готує матеріали для третього тому "З[аписок] про Південну Русь" і щось почав писати серйозне, але що саме, не каже.
Увечері був на бенефісі пана Климовського. І, незважаючи на пристойне виконання, все-таки "Дообідній сон" Островського мені не сподобався. Повторення, і повторення мляве. Решта йшла так собі, окрім попурі, заспіваного в антракті бенефіціантом, ще й власного твору.
18 [грудня]
Читав і серцем побивався,
Нащо читати вчився.