Читаючи оригінал, тобто слов’янський переклад Апокаліпсису, спадає на думку, що апостол писав це Одкровення для своїх неофітів відомими їм алегоріями з метою приховати справжній зміст проповіді від своїх приставів. А може /136/ бути, й із метою більш матеріальною, щоб вони (пристави) подумали, що старий з’їхав з глузду, верзе дурниці, і швидше звільнили б його з ув’язнення. Останнє припущення мені здається правдоподібнішим.
З якою ж метою така розумна людина, як В[олодимир] І[ванович], перекладав і тлумачив цю алегоричну нісенітницю? Не розумію. І з яким наміром він запропонував мені прочитати своє бідне творіння? Чи не думає він відкрити в Нижньому кафедру теології і зробити мене своїм неофітом? Навряд чи. Яку ж думку я йому скажу про його потворне творіння? Доведеться брехати, і через що? Так, просто з ввічливості. Яка фальшива ввічливість.
Не знаю справжньої причини, а ймовірно, вона є. В[олодимир] І[ванович] не користується тут доброю славою, чому — все-таки не знаю. Про нього навіть якийсь місцевий жартівник і епіграму склав; ось вона:
У нас було три артисти,
Двох не стало, шкода їх.
Та поки тут буде Даль,
Все як ніби не зовсім чисто.
19 [грудня]
Monsieur Брас (учитель французької мови в гімназії) розповів мені сьогодні нещодавно трапившуся жахливу подію в Москві. Трагедія такого змісту.
Спритний молодий гвардієць залізницею привіз до Москви дівчину, прекрасну, як ангел. Привіз її в якийсь не надто публічний трактир. Погуляв із нею кілька днів, що називається, на славу, і зник, залишивши її розплачуватися з трактирником, а в неї ані грошей, ані паспорта. Вона втекла з дому зі своїм обожнювачем із метою в Москві повінчатися, і кінці в воду. Трактирник подивився на красуню і, як людина бувала, зміркував діло, підслав до неї зводню. Спритна тітонька приголубила її, приласкала, заплатила трактирнику борг і взяла її до себе на квартиру. На другий чи на третій день вона втекла від обов’язкової старушки і з’явилася до приватного пристава, а вслід за нею з’явилася і її покровителька. Підмазала приватного пристава, а той, незважаючи на її доводи, що вона благородна, що вона дочка генерала, висік її різками і відправив до робітного дому на виправлення, де вона через кілька днів померла. Жахлива подія! І все це падає на військовий стан. Огидний стан!
20 [грудня]
З благодійною метою складається спектакль із благородних суб’єктів під безпосередньою дирекцією п. Голинської та п. Варенцова. Спектакль складуть живі картини та концерт.
П. Варенцов мене як живописця запросив сьогодні на репетицію, власне, для живих картин, тобто для освітлення цих безтолкових картин. Я по простоті душі й спробував освітити одну з них так, що головна фігура у світлі, а решта в півтіні. Освітлення вийшло досить ефектним. Але жалісливі матусі підняли галас, чому одна така-то освітлена, а наші дочки хіба гірші за неї, що їх зовсім не видно, що їх тільки за афішею знатимуть. Я плюнув і хотів піти, але мене зупинила Марія Олександрівна Дорохова і попросила поставити й освітити її Ніночку. Ніночка, хоч і не красуня, з’явилася в картині чарівною. Дитинолюбні матусі хоч і помітили, у чому річ, але все-таки не погодилися залишити своїх дочок у півтіні.
Сьогодні має виїхати з Москви М. С. Щепкін. Ах, як би він добре зробив, якби виїхав. Післязавтра я мав би радість поцілувати мого старого, мого єдиного друга!
21 [грудня]
Сьогодні отримав листа від М. С. Щепкіна. Він сьогодні виїхав із Москви, і післязавтра я обійму мого старого, мого щирого друга. Як я щасливий цією нелицемірною дружбою! Не багатьом із нас Бог посилає таку повну радість, і вельми, вельми небагато з людей, доживши до сімдесяти років, зберегли таку поетичну свіжість серця, як М[ихайло] С[еменович]. Щасливий патріарх-артист!
Сьогодні ж отримав листа від моєї святої заступниці, від графині Настасії Іванівни Толстої. Вона пише, що мого листа, адресованого графу Ф[едору] П[етровичу], на свята буде передано М[арії] Н[иколаевні]. І повідомляє мені адресу Н. О. Осипова. Боже мій! Скоро ж я побачу мою Академію? Скоро ж обійму мою святу заступницю?
Спектакль із благодійною метою минув добре, окрім живих картин і народного гімну. Ніночка Пущина була чарівна.
24 [грудня]
Свято свят і торжество з торжеств!
О третій годині ночі приїхав Михайло Семенович Щепкін.
29 [грудня]
О 12-й годині ночі виїхав від мене Михайло Семенович Щепкін. Я, Овсянников, Брилкін та Олійников провели мого великого друга до першої станції і рівно о третій годині повернулися додому. Шість днів, шість днів повного, радісно-урочистого життя! І чим я віддячу тобі, мій старий, мій єдиний друже? Чим я віддячу тобі за це щастя? За ці радісні солодкі сльози? Любов’ю! Але я люблю тебе давно, та й хто, знаючи тебе, не любить? Чим же? Крім молитви за тебе, найщирішої молитви, я нічого не маю.
30 [грудня]
Я все ще не можу прийти в нормальний стан від чарівного, захопливого видіння. У мене все ще стоїть перед очима городничий, Матрос, Михайло Чупрун і Любим Торцов. Але яскравіше й ясніше за великого артиста стоїть велика людина, лагідно усміхнений друг мій єдиний, мій щирий, мій незабутній Михайло Семенович Щепкін.
1858
1 січня
Дружньо й весело зустрів Новий рік у сімействі Н.А. Брилкіна.
Як не весело ми зустріли Новий рік, а прийшовши додому, мені стало нудно. Посумувавши трохи, вирушив я до чарівного сімейства мадам Гільде, але нудьга і там мене знайшла. З храму Приапа пішов я до заутрені; ще гірше — дячки з похмілля так роздираюче співали, що я затулив вуха і вийшов із церкви. Прийшовши додому, я випадково взявся за Біблію, розкрив, і мені трапився клаптик паперу, на якому Олійников записав байку зі слів Михайла Семеновича. Ця знахідка так мене зраділа, що я зараз же взявся її переписувати. Ось вона:
На вулиці і довгій і широкій
І на великому подвір’ї стоїть багатий дім.
І з подвір’я розноситься далеко
Смердота навкруг.
А винен у тому господар.
"Хазяїн наш прекрасний! але впертий, —
Мені двірник каже. —
Розкопувати велить помийну він яму,
А чистити не велить".
Навіщо розкопувати загниле лайно?
І не карати злодіїв, не віддавати їх на ганьбу?
Чи не краще б полегшити народне ярмо,
Та вичистити веліти помийну-то яму.
Твір цієї байки приписують московському акторові Ленському. Це не схоже на водевільний куплет. Байка ця так благотворно на мене вплинула, що я, дописуючи останній вірш, уже спав.
Сьогодні ж познайомив я в сімействі Брилкіна наймилішу Катерину Борисівну Піунову (акторку). Вона в захваті від цього знайомства і не знає, як мені дякувати.
Як благотворно вплинув Михайло Семенович на це миле й обдароване створіння. Вона виросла, покращала, порозумнішала після "Москаля-чарівника", де вона зіграла роль Тетяни, і так чарівно зіграла, що глядачі ридали від захвату, а М[ихайло] С[еменович] сказав мені, що вона перша акторка, з якою він із таким задоволенням грав Михайла Чупруна, і що знаменита Самойлова перед скромною Піуновою — солдатка.
2 [січня]
Найобов’язковіший Олійников сьогодні повідомив мені вірш Курочкіна на смерть Беранже, але так погано переписаний, що я ледве міг прочитати. Прочитав, однак, і записав на пам’ять. Прекрасний, сердечний вірш.
16 ЛИПНЯ 1857 РОКУ
Чому Париж хвилюється знов?
На площах і вулицях солдати,
Народних мас не може взір обняти,
Кому хочуть останній борг віддать?
Чий це гріб і катафалк багатий?
Тривожний слух у Парижі пролетів,
Помер поет — народ осиротів.
Велика скотилася зоря,
Що сяяла півстоліття лагідним світлом
Над вівтарем страждання і труда!
Простий народ попрощався назавжди
З своїм рідним учителем-поетом,
Що оспівав блиск його великих справ.
Помер поет — народ осиротів.
Чому ж блиск і розкіш похорон?
Мундири військ і ризи духовенства?
Тому, хто жив так щиро, як він,
Співець любові, свободи і рівенства,
Нещасним лестив, та зі сильними був сміливим,
Помер поет — народ осиротів.
Навіщо співцеві марний фіміам?
І почестей урочистих забава?
Не бути нічим хотів він у житті сам,
І в бідності знайшла улюбленця слава.
І слух про нього далеко прогримів!
Помер поет — народ осиротів.
Народ усіх країн; страждання, труд
І солодких сліз над звуками — відрада,
І в них, поете, тобі великий суд!
Великому — велика нагорода,
Коли, звершивши заздрісну свою долю,
Помер поет — народ осиротів.
3 [січня]
Отримав від Куліша листа з вкладенням 250 рублів. Гроші ці виручені ним за малюнки, які я надіслав із Новопетровського укріплення Залецькому для продажу. Залецький передав їх Сераковському, від Сераковського я не мав про них жодної звістки й зовсім втратив їх із поля зору. Не знаю, як вони потрапили до рук Куліша, і той знайшов їм якогось щедрого земляка-аматора, і мені, як ніби, подарував 250 рублів до Нового року. Дякую йому.
4 [січня]
Весь день був присвячений писанню листів.
Обов’язок нудний, але неминучий. Написав півдюжини послань, у тому числі й автору "Сімейної хроніки", що надіслав мені з Михайлом Семеновичем примірник своєї чарівної хроніки. Кулішу при листі надіслав свої "Неофіти". Цікавить мене знати його думку про цей новий мій твір.
О 8-й годині вечора провів свого хазяїна Овсянникова до Петербурга і вирушив на бал-маскарад до Варенцова, директора театру, і познайомився там із доктором Рейковським, ученим і вельми цікавим чоловіком.
5 [січня]
Повернувся поштар із Москви, який супроводжував Михайла Семеновича. Привіз мені від нього листа і чотири примірники свого портрета для роздачі своїм нижньогородським друзям. Листа свого він завершує сумною звісткою, отриманою на порозі свого дому, про смерть сина Димитрія, що помер за кордоном.
6 [січня]
Піунова сьогодні в ролі Простушки (водевіль Ленського) була така милочка, що не тільки московським — петербурзьким, паризьким би глядачам у вічі впала. Даремно вона рум’яниться. Я їй скажу про це. З ролі Тетяни (в "Москалі-чарівнику") вона, видно, вдосконалюється, і якщо шлюб їй не завадить, із неї виробиться самостійна велика акторка.
7 [січня]
Круликевич, повертаючись на батьківщину з вигнання (з берегів Сирдар’ї), довідався випадково про моє перебування в Нижньому і сьогодні відвідав мене.