Вистава закінчилася близько першої години, на задоволення публіки загалом і моєї супутниці зокрема.
7 [жовтня]
Мороз нарешті скував непрохідне багно — це добре. Погано лише те, що якщо він усталиться, то позбавить мене змоги змалювати тутешні старовинні церкви, які мені так сподобалися. Через те, що вже не сльота, а передчасний гість — мороз, я просидів удома. Написав Михайлові Лазаревському про пригоду, що трапилася зі мною в Нижньому Новгороді, і попросив надіслати мені хоч трохи грошей, бо на місцеву публіку я мало покладаю надій.
8 [жовтня]
Скориставшись гарною погодою, я ситно поснідав і вирушив на прогулянку. Двічі обійшов Кремль, полюбувався довколишніми краєвидами та конічними старовинними дзвіницями й, як лисиця виноградом, зайшов до мого постачальника читва — люб’язного Константина Антоновича Шрейдерса, колишнього студента Київського університету і певною мірою мого земляка. Там зустрів якогось барона Торнау, полковника Генерального штабу, ліберальної вдачі, що говорить чудово й невтомно. Під час останньої війни він був військовим агентом при російському посольстві у Відні. Отже, йому є про що розповісти. Шкодую, що його розмова тривала не більше пів години — він тут проїздом і, крім того, поспішав на обід до губернатора.
Барон Торнау, між іншим, на всяк випадок порекомендував мені свого близького приятеля, відомого мандрівника Петра Єгоровича Ковалевського, теперішнього начальника азійського департаменту, який, за словами барона, користується прихильністю царя, а отже, має великий вплив. /117/
9 [жовтня]
Сьогодні зранку люб’язний М.А. Брилкін приніс мені давно очікуваний «Краткое историческое описание Нижнего Новагорода», складений деяким Н. Хранцовським. Але оскільки погода сьогодні була досить терпима, я, відклавши цю цікаву книжку до вечора, вирушив до Печерського монастиря. Якось-не-якось замалював його вигляд і з закоцюблими руками прибіг додому. Поснідав, обігрівся й узявся до книжки. Книга хороша і дає достатнє уявлення про історію краю й міста. Шкода, що пан Хранцовський про архітектурні пам’ятки та взагалі про старовину говорить надто скупо. Та й за це спасибі. Печерський монастир, який я сьогодні малював, збудований при царі Федорі Івановичі 1597 року замість зруйнованого давнього монастиря, заснованого архімандритом Діонісієм.
10 [жовтня]
Сьогодні погода не сприяла моєму доброму наміру малювати Архангельський собор у Кремлі, тож я запропонував сеанс М.А. Брилкіну й намалював його портрет.
11 [жовтня]
А сьогодні, з горем пополам, зранку вирушив малювати Архангельський собор, змерз до сліз і нічого б не зробив, якби не трапився мені на очі генерал Веймарн, командир навчального карабінерного полку і, звісно, головний господар у казармах, під якими я влаштувався малювати. Розповів йому про своє лихо, і він люб’язно дозволив мені сісти біля будь-якого вікна в казармах, чим я з вдячністю скористався. Попрацювавши, пішов обідати до М.К. Якобі. Замість десерту він пригостив мене брошурою Іскандера, лондонського другого видання — «Крещеная собственность». Сердечне, щире людське слово! Хай осяє тебе світло істини й сила істинного Бога, апостоле наш, наш самотній вигнанцю!
12 [жовтня]
Закінчив учора розпочатий малюнок Архангельського собору. Оригінальна, гарна і найдавніша, чудово збережена будівля в Нижньому Новгороді. Собор цей збудований за великого князя нижньогородського Юрія Всеволодовича 1227 року.
13 [жовтня]
Малював олівцями портрет Анни Миколаївни Попової, яка тут має славу першорядної красуні. Справді, вона гарна й ще молода жінка, але, на жаль, трішки простакувата. Може, воно й на краще. Перший портрет малюю за гроші — за 25 рублів. /118/ Подивимось, що буде далі. Було б непогано, аби таких щедрих красунь у Нижньому було побільше. Хоч би на кравця заробив.
Після сеансу пішов обідати до М.К. Якобі, а після обіду — до театру. Вистава була хоч куди. Васильєва, особливо Піунова, була природна й граційна. Легка грайлива роль їй до лиця і за віком. Увертюра з «Вільгельма Телля» була виконана чудово. Словом, вистава була блискучою.
Які ж тепер вистави в Петербурзі, на Великому театрі? Хоч би одним оком глянути, одним вухом послухати.
14 [жовтня]
На превелику втіху красуні та її благовірного співмешканця і, особливо, на свою власну радість сьогодні я портрет закінчив, віддав і весело провів вечір із моїм милим капітаном В.В. Кішкіним. Незабаром він їде до Петербурга. Коли ж поїду до Петербурга я? Огидне становище. Трохи краще, ніж у Новопетровському укріпленні.
15 [жовтня]
За вітру та морозу намалював вигляд двох безіменних веж, частину Кремлівської стіни та краєвид на Заоччя. Загалом вийшов пристойний малюнок. Поспішаю зробити більше ескізів на випадок, якщо доведеться тут перезимувати, щоб хоч якась робота була. Обідав у М.К. Якобі. Першу частину вечора провів у Брилкіних, а другу — з Овсянніковим у клубі за «Пчелой» і пляшкою елю. У клубі познайомився з паном Варенцовим, інспектором інституту шляхетних дівчат при місцевій гімназії і товаришем по університету Миколи Івановича Костомарова. Від нього я довідався, що Костомаров ще не повернувся із-за кордону до Саратова і що Куліш видав другий том «Записок о Южной Руси».
16 [жовтня]
Від нічого робити зайшов я сьогодні до Варенцова. Розмова, звісно, торкнулася Костомарова, і він повідомив мені (за відомостями з Москви), що нібито там серед молоді ходить лист Костомарова, адресований государеві. Лист, сповнений усілякої правди і загалом ширший та розумніший за лист Герцена, адресований тій самій особі. Писаний, кажуть, із Лондона. Якщо це правда, то можна певно сказати, що М[икола] І[ванович] прилучений до собору наших закордонних апостолів. Благослови його, Господи, на цьому великому шляху!
Від Варенцова я зайшов до нового знайомого, пана Петра Петровича Голіховського, милого, люб’язного чоловіка. /119/ Він тут проїздом із Пітера до Єкатеринбурга. Познайомив мене зі своєю ефектною дружиною-красунею. Вона — мужня брюнетка, родом молдаванка, і такої пристрасно-чуттєво-електризуючої краси, якої я ще не зустрічав у своєму житті. Дивовижна вогняна жінка. П.П. Голіховський, між іншим, розповів, що в Парижі засновано російський журнал під назвою «Посредник», редактор — Сазонов. Головна мета журналу — бути посередником між лондонськими періодичними виданнями Іскандера та російським урядом, а ще — викривати підлоти «Пчелы», «Le Nord» та взагалі урядові мерзоти. Чудовий намір. Шкода, що не в Брюсселі чи Женеві. У Парижі коронований Картуш по-дружньому придушить це новонароджене дитя святої істини.
Від красуні Голіховської я зайшов до красуні Попової і залишився в неї обідати. Але ця красуня не рівня молдаванці: здалася мені солодкою, м’якою, розкішною, але далеко не такою сповненою життя, як бурхлива, вогняна молдаванка.
Після обіду в Попових зайшов я до М.К. Якобі й познайомився там із симбірським паном Кіндяковим, родичем Тимашева, теперішнього начальника штабу корпусу жандармів. Оскільки Кіндяков їде до Петербурга, я попросив його дізнатися у свого родича, чи довго ще триватиме моє заслання і чи можу я коли-небудь сподіватися на повну свободу.
У Якобі ж я зустрівся і з благоговінням познайомився з Іваном Олександровичем Анненковим, декабристом, що повертається із Сибіру. Сивий, величний, лагідний вигнанець у своїх словах не виявляє й тіні озлобленості проти своїх суворих суддів, навіть добродушно жартує над фаворитами коронованого фельдфебеля — Чернишовим і Левашовим, головами тодішнього верховного суду. Благоговію перед тобою, один із перших наших апостолів!
Говорили про поверненого із заслання Миколу Тургенєва, про його книгу, говорили про багато що й про багатьох, і близько першої ночі розійшлися, сказавши «до побачення».
17 [жовтня]
Сьогодні отримав листа від М. Лазаревського і два листи від мого милого, незмінного Залецького. Лазаревський пише, що бачився з графинею Настасією Іванівною і що вони порадили, у разі заборони мені в’їзду до столиці, просити листом графа Ф[едора] П[етровича], аби він випросив мені цей дозвіл через президентку нашу М[арію] Н[иколаївну] для Академії мистецтв, заняття якої я відвідуватиму з любов’ю, як було колись. Добрі, шляхетні мої заступники й радники.
Залецький, крім свого звичного сердечно-щирого вступу, пише, що всі мої малюнки отримав, деякі вже влаштував у добрі руки і гроші — 150 рублів — переслав на ім’я Лазаревського. Невтомний друг! Знайомить мене ще з якоюсь своєю землячкою-литвинкою, яка нещодавно повернулася з Італії з великим вантажем витончених творів мистецтва. Для мене й заочно подібні явища чарівні, і я сердечно дякую моєму другові за це письмове знайомство.
Що означає, що Кухаренко мені не пише? Невже він не отримав мого послання та мою «Москалеву криницю»? Це було б украй прикро.
Наситившись читанням цих дружніх милих послань, увечері, разом з Овсянніковим, ми вирушили до вогненної молдаванки. Страшна, небачена жінка! Добре намagnetизувавшись, ми побажали їй щасливої дороги до нелюбого їй Єкатеринбурга і розпрощалися, можливо, назавжди. Дивовижна жінка! Невже кров давніх сабінянок так могутньо й безмежно жива? Виходить, що так.
18 [жовтня]
Написав і надіслав листи моїм милим друзям М. Лазаревському та Б. Залецькому.
19 [жовтня]
У клубі — розкішний обід із музикою та повальне гомеричне пияцтво…
20 [жовтня]
Ніч і наступну добу провів у чарівному товаристві madame Гільде.
22 [жовтня]
Спало на думку переглянути рукопис мого «Матроса». На диво безграмотний рукопис, а писав його не хто інший, як прапорщик О[ренбурзького] О[кремого] корпусу, батальйону № 1, пан Нагаєв, найкращий із вихованців Оренбурзького Неплюєвського кадетського корпусу. Що ж тоді середні й гірші вихованці, якщо найкращий з них — безграмотний і ще й пияк? Прокляття вам, душогуби — кадетські корпуси!
23 [жовтня]
При світлі розкішної пожежі ввечері, близько дев’ятої години, зустрівся я з А.К. Шрейдерсо.