А на честь мого невольного довготерпіння сказав майже ліберальне слово Микола Дмитрович Старов. Потім — Щербина, і насамкінець — сама графиня Н[астасія] І[ванівна]. Мені було і приємно, і водночас ніяково. Я не сподівався собі такої великої честі. Для мене це було цілком нове. Семен зауважив, що за столом усі були бліді, худі й зелені, окрім нещасного вигнанця, тобто мене. Кумедний контраст.
Після обіду повіз мене Сошальський до землячки М. С. Гжесевич, а близько першої години — до Бореля. А від Бореля — до Адольфіни, де я його й залишив.
13 [квітня]
Від Н. Д. Старова поїхали ми з Семеном до М. В. Остроградського. Великий математик прийняв мене з розпростертими обіймами як земляка і як надовго відлученого кудись свого родича. Спасибі йому. Остроградський із родиною їде на літо в Малоросію. Запросив би, каже, і Семена з собою, та боїться, що в Полтавській губернії сала не вистачить на його харчування.
Обідав у Семена, вечір провів у графині Н[астасії] І[ванівни]. Слухав вірші Юлії Жадовської. Жалюгідна, бідна дівчина!
14 [квітня]
Семен познайомив мене з дуже пристойним юнаком, В. П. Енгельгардтом. Багато чого зрушилося в моїй душі при зустрічі з сином мого колишнього пана. Забуття минулому. Мир і любов теперішньому.
Увечері Грицько Галаган познайомив мене з чернігівськими землячками, Карташевськими. Не манірні, милі, справжні землячки.
15 [квітня]
На бажання графині Н[астасії] І[ванівни] представлявся шефові жандармів к[нязю] Долгорукому. Вислухав пристойне нагоді, але ввічливе повчання, і цим аудієнція скінчилася. /174/
Вечір провів у земляка Трохима Тупиці, де зустрівся з Громекою, автором статті «Про поліцію і про хабарі», і познайомився зі старим Персидським, декабристом.
16 [квітня]
Грицько Галаган приїхав просити записати йому мій «Весняний вечір». Я охоче виконав його бажання, а він, щоб не залишитися в мене в боргу, записав чудовий вірш Хом’якова.
І. Н. Дзюбіна познайомив я з Семеном, а він, щоб також не лишитися в боргу, надумав почастувати мене якимось молодим генералом Криловим, земляком із Харкова. Незважаючи на молодість і люб’язність, генерал виявився далеко не симпатичним. А його обід, майже царський, теж здався якось нудотно-приторним.
Увечері Мей прислав мені той самий «Весняний вечір», який я зранку записав для Галагана, у російському перекладі власного виробу. Дякую йому.
ВІРШ ХОМ’ЯКОВА
Тебе обрав на брань святу,
Тебе Господь наш полюбив,
Тобі дав силу рокову,
Щоб ти здолав ти волю злу
Сліпих, безумних, буйних сил.
Вставай, країно рідна моя,
Бог кличе за братів тебе.
Через хвилі буйного Дунаю,
Туди, де, землю огинаючи,
Шумлять потоки Егейських вод!
Та пам’ятай: бути знаряддям Бога
Земним створінням тяжко,
Своїх рабів він судить строго,
А на тобі, на жаль! як багато
Гріхів жахливих налягло!
В судах чорна неправдою чорною
І ярмом рабства таврована,
Безбожною лестощами, брехнею тлінною,
І лінню бридкою та ганебною,
І всякою мерзотою сповнена.
О! негідна обрання, ти обрана,
Скоріш обмий себе водою покаяння,
Щоб грім подвійного покарання
Не грянув над твоєю головою. /175/
З душею колінопреклоненою,
З головою, що лежить у поросі,
Молися молитвою смиренною,
І рани совісті розтлінної
Єлеєм плачу зціли.
І встань потім, вірна покликанню,
І кинься в запал кривавих січ,
Держи стяг Божий міцною дланню,
Рази мечем, то Божий меч.
17 [квітня]
Н. Д. Старов прислав М. Лазаревському написане слово, сказане ним на честь мою на обіді у графині Н. І. Толстої. Як річ дорогу для мене заношу його у свій журнал.
«Вдячне слово Т. Г. Шевченку.
Нещастя Шевченка скінчилося, а з тим разом зникла одна з найкричущих несправедливостей. Ми не порушимо скромності тих, чия участь сприяла цьому добру і здобула вдячність усіх, хто співчуває гідності блага... Ми скажемо, що нам радісно бачити Шевченка, який серед жахливих, убивчих обставин, у похмурих стінах смердючої казарми — не занепав духом, не віддався розпачу, а зберіг любов до своєї тяжкої долі, бо вона благородна. Тут великий приклад усім сучасним нашим художникам і поетам, і вже це варте того, щоб його увічнити!...
Дозвольте ж запропонувати тост вдячності за Шевченка, який своїми стражданнями підтримав те святе переконання, що істинно моральну природу людини не здатні придушити жодні обставини!..
Н. Старов
12 квітня,
1858».
В. М. Белозерський познайомив мене з професором Кавеліним. Привабливо симпатична натура.
Той самий Белозерський познайомив мене з трьома братами Жемчужниковими. Чарівні брати!
Увечері в цирку-театрі слухав оперу «Життя за царя». Геніальний твір! Безсмертний М. І. Глінка! Петров у ролі Сусаніна, як і раніше, чудовий, і Леонова в ролі Вані хороша, але далеко не Петрова, яку я чув у 1845 році. /176/
18 [квітня]
Отримав миле листа від милого Сергія Тимофійовича Аксакова, на яке буду відповідати завтра, — сьогодні я захопився своєю «Лунатикою». Якби не завадив обов’язковий Сошальський, то я б закінчив «Лунатику». Але, на жаль, довелося залишити нематеріальне слово й узятися за матеріальну справу, тобто за важкий обід.
Увечері з тим же обов’язковим Сошальським поїхали ми до милої і талановито-голосистої співачки мадемуазель Грубнер. Там зустрів я Бенедиктова, Даргомижського і зодчого Куз[ь]міна, старого і доброго знайомого. Музичне задоволення завершилося смішним і нудотним нявканням Даргомижського. Наче мишеня в пазурах кота. А йому аплодують. Дивні люди ці меломани. А ще дивніші такі співаки, як Даргомижський.
19 [квітня]
Учора Сошальський запросив мене з Михайлом на борщ із сушеними карасями та на вареники. А сьогодні графиня Н[астасія] І[ванівна] просить запискою до себе на обід і обіцяє познайомити з декабристом бароном Шейгелем. Ми надали перевагу декабристові перед борщем із карасями, і за зраду були покарані бароном. Він не прийшов на обід. Дичавий барон.
За обідом познайомився я з адміралом Голеніщевим. Адмірал — товариш графа Ф[едора] П[етровича]. Простий і, здається, гарна людина.
Вечір провів у Галагана. Він прочитав опис свого будинку, збудованого ним у старому малоросійському стилі в Прилуцькому повіті. Панська, але гарна і гідна наслідування затія.
20 [квітня]
Обідав у Н. Д. Кавеліна і там же познайомився з Галаховим, укладачем російської хрестоматії.
21 [квітня]
Без жодної мети до обіду тинявся містом. Увечері пішов у театр. Вистава загалом була гарною, а увертюра «Вільгельма Телля» — чарівна. Хвалений тенор Сетов нижче всякої посередності. Просто нікчемний. А йому аплодують. Семен у ролі батька Лінди де Шамуні дуже хороший.
З театру зайшов до Белозерського і застав у нього К. Д. Кавеліна. З розмови про минулу і майбутню долю слов’ян ми перейшли до психології та філософії. І просиділи до третьої години ранку. Школярство. Але чарівне школярство! /177/
22 [квітня]
Також без жодної мети тинявся до обіду, тільки вже не сам, а з Семеном. Увечері з Семеном же пішли до землячки М. Л. Мокрицької і до другої години з задоволенням переливали з пустого в порожнє.
23 [квітня]
Учора домовилися ми з Семеном, щоб сьогодні близько першої години їхати дивитися дачі. Рівно до дванадцятої години погода була гарна, потім пішов дощ, затяжний, як його називають. Ми просиділи весь день удома, читали Гумбольдта «Космос» і, дивлячись у вікно, повторювали приказку: «Ось тобі, бабусю, і Юріїв день».
24 [квітня]
Припущення мені ніколи не вдаються, а не можу відмовити собі в задоволенні їх складати. Сьогодні, наприклад. Виходячи з дому, я планував провести час до обіду так: спершу зайти в Академію подивитися виставку, потім зайти до Йордана, свого майбутнього професора, потім до барона Клодта і, насамкінець, до графині Н[астасії] І[ванівни] і в неї залишитися обідати. Таким був проєкт. А сталося от як. У першій залі в Академії зустрілися мені Зімбулатов і Бориспольць, мої давні й щирі друзі. Нашвидку обійшли ми виставку, вирушили до Зімбулатова і час до обіду провели у спогадах. Я цілком задоволений невдачею.
Увечері зібралися ми з Михайлом до його брата Василя, та зайшли до Семена і там провели вечір. Теж невдача.
25 [квітня]
О 10-й годині ранку пішов попрощатися з А. Н. Мокрицьким, який від’їжджає в Москву. Дорогою зайшов до М. І. Сухомлинова, та дорогою ж зайшов до барона Клодта, помилувався пам’ятником незабутньому і пройшов в Академію на виставку. У першій залі зустрівся з Жемчужниковим, а в останній — із Семеном. З Академії поїхали з Семеном на Петербурзьку сторону шукати дачу. Дачу знайшли, залишили завдаток і о 6-й годині вечора приїхали додому. Увечері з Семеном були у Н. І. Петрова, слухали безкінечні й безплідні балачки про емансипацію.
26 [квітня]
На обіді у Сошальського особисто познайомився з поетом Курочкіним і з його братом Миколою, гідним молодим чоловіком. Поет Курочкін багато обіцяє в майбутньому. Дай Боже, щоб справдилися мої надії. /178/
27 [квітня]
Обіцявся обідати в художника Лукашевича і через неуважність збрехав.
28 [квітня]
Сошальський подарував мені настінний годинник. А Василь Лазаревський — термометр. Завдяки добрим людям головні інструменти маю для дослідів над акватинтою. Коли ж я візьмусь за самі досліди?
29 [квітня]
Зайшов до Дзюбіна. Не застав його вдома, попросив сніданок і залишив йому за частування траплений мені рукопис «Послання до мертвих, живих і ненароджених земляків», підписавши: «На пам’ять 1 травня», теж через неуважність.
30 [квітня] Пішли з Семеном у Літній сад із наміром подивитися пам’ятник Крилову. Дорогою зайшли в Казанський собор подивитися картину Брюллова. Але, на жаль, вона так розумно, вдало поставлена премудрими попами, що й котячими очима побачити її неможливо. Огидно! Дорогою зайшли в Пасаж, помилувалися дівчатами, що прогулювались, та алеутськими болванчиками і пройшли в Літній сад. Пам’ятник Крилову, прославлений «Пчелой» та іншими газетами, нічим не кращий за алеутських болванчиків. Безсоромні газетярі! Жалюгідний барон Клодт! Замість величного старця він посадив лакея в нанковому сюртуку з азбукою та вказівкою в руках. Барон без лихого умислу досяг мети, виліпивши цю жалюгідну статую й барельєфи саме для дітей, але аж ніяк не для дорослих. Бідний барон! Образив ти великого поета і також без лихого умислу.
Ображені бароном, ми взяли ялик і попливли на біржу.