Помилувалися величною біржовою залою, пройшли в сквер, подивилися на мавп і папуг та зайшли на постійну виставку художніх творів. Бідний Тиранов, він і своє хворобливе мазання тут же виставив. Сумне, тяжке враження!
Наносившись до знемоги, ми на ялику перепливли Неву, пройшли частину бульвару, у вітринах магазину Даціаро помилувалися акватинтами, взяли візника й вирушили додому обідати.
Увечері був у Белозерського та у Кроневича.
1 травня
Вирішили ми із Семеном провести день як-небудь, а ввечері поїхати до Єкатерингофа подивитися на святкову публіку. Близько першої години пішли ми в Академію на виставку та зайшли до графині Н[астасії] І[ванівни]. Не застали її вдома й попрямували до Остроград/179/ського з наміром там і пообідати. Не вдалося. М[ихайло] В[асильович] і його вірна В. Д. хворі, а діти пішли гуляти. Ми наслідували їхній приклад і, походивши набережною Неви, повернулися додому.
О восьмій вечора замість Єкатерингофа зайшли до Белозерського й весело прогомоніли до першої години.
2 [травня]
Були з Семеном в Ермітажі, у відділі давньої та нової скульптури. Я не уявляв такої кількості решток давньої скульптури в Ермітажі, мабуть, їх зібрано з усіх палаців. Чудова думка. У відділі нової скульптури мене зачарував Танеріні своєю помираючою Психеєю та прикро розчарував покійний Ставассер своєю незграбною русалкою. Дивилися музей старожитностей, бібліотеку й на перший раз на тому скінчили. Увага стомилася. Зали музею оздоблені з більшим смаком, ніж картинна галерея.
З Ермітажу пройшли ми на виставку квітів. Дивовижна розкіш квітів і рослин. Але густа юрба гарненьких глядачок заважає повною мірою насолодитися творіннями флори. У натовпі відвідувачів зустрів старих друзів моїх Маслова і товстезного Сергія Уварова. Не графа, а просто Уварова.
3 [травня]
Був в Ермітажі сам, без Семена. Його втомила вчора антична галерея й старожитності, й він відмовився мене супроводжувати. Ледащо! В Ермітажі зустрівся та познайомився з відомим гравером Йорданом. Він чув про мій намір зайнятися акватинтою та запропонував мені свої послуги в цій новій для мене справі. Зрадівши його милій, щирій пропозиції, я обійшов двічі всі зали з метою вибрати картину для першої проби обраного мною мистецтва. Після уважного огляду зупинився я на ескізі Мурільйо «Святе сімейство». Наївний, милий твір. Я не бачив картини цього змісту, якій би так пасувала ця назва, як геніальному ескізу Мурільйо. Отож, з Божою та Йордановою допомогою беруся до проб, а потім і до Мурільйо.
О четвертій годині залишив я Ермітаж і зайшов на виставку квітів. Чарівний перехід! Упродовж кількох годин уважного споглядання творів великих майстрів я втомився, знітився духом, і раптом жива, свіжа принада природи та мистецтва благотворно огортає мене й оновлює. Різноманітна зелень, маси свіжих розкішних квітів, музика й на довершення чару — натовпи прекрасних, моло/180/дих і свіжих, як квіти, жінок. Я пообіцявся о п’ятій годині обідати в Уварових і пробув у цьому раю до шостої години. О столице!
Увечері передавав мої враження Семену та його милій Олександрі Іванівні.
4 [травня]
Був у Ф. Й. Йордана. Яка обов’язкова, мила людина й художник і, до того ж, жива людина, що серед граверів велика рідкість. Він мені [показував] упродовж години всі новітні прийоми гравюри акватинти, висловив готовність допомагати мені всім, що від нього залежатиме. Я розстався з ним наполовину вже майбутнім гравером.
Від Йордана зайшов ненадовго до графині Н[астасії] І[ванівни], а від неї пройшов до гравера й друкаря Служинського, теж по відомості; застав його за обідом, і про справу мови не було.
Зайшов до старих друзів, до Уварових, із наміром у них пообідати. Старий Уваров повідомив мені, що супутник мій від Астрахані до Нижнього, А. А. Сапожников, тут і завтра їде до Москви. Я подався до нього, застав його вдома, але він мене не прийняв через близький обід. Це мене трохи збентежило, я обтрусив прах від ніг своїх і по дорозі зайшов до чернігівського земляка свого Н. І. Петрова, де й пообідав навпростець.
Увечері поїхали із Семеном до графині Н[астасії] І[ванівни], де й пробули до білого дня.
5 [травня]
В Ермітажі зустрів товариша по Академії Михайлова, колишнього фаворита К. П. Брюллова. Обійшовши картинну та античну галерею, ми зайшли до «Лондона» поснідати. До свого від’їзду з Рима до Мадрида Михайлов часто бачився з К. П. Брюлловим у Римі. І розповів про його дивовижну, нечувану скупість. Великий Брюллов перевершив у цьому таємному мистецтві самого великого Рембрандта. Попрощавшись із Михайловим, я пішов обідати до Лукашевича. Теж учень і улюбленець великого Брюллова. Лукашевич повторив мені слова Михайлова з варіаціями. Окрім моральної немочі, нічим подібне явище пояснити не можна.
Із Служинським зайшов до Н. І. Уткіна, але не застав його вдома. Увечері з М. Лазаревським пішли до Семена і теж не застали його вдома.
6 [травня]
Із Семеном поїхали ми до Енгельгардта, але не застали його вдома. Зайшли до Курочкіна — теж нікого, зайшли до землячки М. С. Гресевич, і вона нас зустріла жвава, весела, молода, як і десять років тому. Дивовижна жін/181/ка, її й горе не бере. А горя в неї немало. Вона днями повернулася з Москви й привезла мені три коробки поклонів від моїх московських друзів. Гостинна землячка запропонувала нам сніданок, а ми не відмовилися. Щільно поснідавши та весело побалакавши, ми взялися за шапки, як увійшов Громека і з ним ще якийсь київський земляк. Громека за правом кума замість ручки поцілував ніжку в господині. Ця ніжність нам не сподобалась, і ми незабаром пішли.
Семен із якоюсь потребою зайшов до Юзефовича, обер-секретаря синоду, і мене потяг із собою. Новий знайомий, попри привітність, мені не сподобався, можливо, тому, що він рідний брат зрадника — київського Юзефовича.
Попрощавшись із новим знайомим, ми поїхали обідати також до нових знайомих — до Степанових із Харкова. Після обіду Семен пішов до театру, а я до Сухомлинова, де зустрів давнього знайомого й земляка академіка Нікітенка. Із декламатора, актора, професора Нікітенко перетворився на простого люб’язного старого, в розмові не цураючогося навіть малоросійських виразів. Приємне перетворення!
7 [травня]
Від 10-ї до 12-ї години Семен зі своїм учнем співав різні дуети, а А[лександра] І[ванівна] їм акомпанувала на фортепіано, а я слухав і час від часу аплодував. З яким тремтливим захопленням я уявляв подібну сцену в Новопетровському укріпленні. А тепер, коли здійснилося моє гарячкове очікування, я дивлюся й слухаю як на зовсім звичну річ. Дивна людина взагалі, зокрема й я сам. Після дуетів ми з Семеном вийшли на вулицю без жодної мети. Зайшли випадково до музичної крамниці Пеца, побалакали, а потім зайшли до художника Соколова; помилувалися змальованими нашими земляками й землячками та пішли до Дзюбіна, але не застали його вдома; зайшли до М. Лазаревського, теж не застали вдома. Повернулися до Семена і, дочекавшись Юзефовича з родиною, сіли обідати.
8 [травня]
Написав листа Н. А. Брилкіну, надіслав поштою і зібрався йти в Ермітаж працювати, як увійшли Н. Курочкін і Вільбуа. Мій план раптово змінився. Замість Ермітажу пішли ми до Семена поговорити про постановку на сцені опери Вільбуа. Семена не застали вдома. Зайшли до Софії Федорівни — те саме. Зайшли до трактиру, пообідали і розійшлися. /182/
9 [травня]
Мав намір витягти Дзюбіна до Павловська, але він не погодився, і я рушив пішки на Крестовський до Старова. В очікуванні обіду обійшов із Ноздровським половину Крестовського та Петровського острова. Пообідав і пішки ж повернувся додому.
Увечері були з Семеном у милої Ґрінберг. Вона багато й чудово співала. Шкода, що вона низького зросту, для сцени не підходить, а яка б була чудова, палка актриса.
10 [травня]
Почав працювати в Ермітажі. В добрий час сказати, у поганий — змовчати. О другій годині пішов на Англійську набережну провести Сухомлинова за кордон. Попрощавшись із Сухомлиновим, зайшов до Н. І. Петрова. У нього трапився квиток для входу в Ісаакіївський собор, і ми вирушили, та нас не впустили, бо квиток підписаний Васильчиковим, а не Гур’євим. Китайська логіка.
11 [травня]
Працював у Ермітажі до третьої години. Обідав із Желєковським у Білозерського, і за успіх майбутнього польського журналу «Слово» випили пляшку шампанського. Увечері із Семеном вирушили до графині Н. І. Толстої і повернулися о четвертій ранку. На велику радість господині, останній весняний вечір був жвавий, як завжди, і незвично веселий. Семен і мадемуазель Ґрінберг були душею загальної радості.
12 [травня]
Провів Грицька Галагана в Малоросію і пішов до графині Н[астасії] І[ванівни] з наміром влаштувати собі постійну квартиру в Академії. Вона обіцяє. І я вірю її обіцянці. Розпрощавшись із Н[астасією] І[ванівною], зайшов ненадовго до художника Мікешина, а потім до Глєбовського. Щасливі юнаки і поки що щасливі художники!
На запрошення Троцини та інших земляків прийшов я до Дюссо о 5-й годині обідати і несподівано зустрів нижньогородських моїх приятелів Лапу та Бабкіна. Після обіду їздили з Троциною і Макаровим деінде — безуспішно.
13 [травня]
Замовив мідну дошку. Дорогою зайшов до Курочкіна і не застав його вдома. Зайшов до землячки Гресевич — те саме. Зайшов до Градовича і в дверях зустрів сестру Троцини, яка сьогодні повернулася з-за кордону. Свіжа і здорова. Поїздки за кордон старих хворих панночок без прислуги слід прийняти за нормальне лікування. /183/
DO BRATA TARASA SZEWCZENKI
Віщун народний — сину люду,
Тим ти гордий, що шляхетний,
Бо на скронях лавра листя,
Як твій стовбур — сум і світло.
Два вінці ти маєш, мучениче,
Обидва гарні, хоч криваві,
Бо трудився не на славу —
Чув братів своїх ридання.
Їм уста стулили в муках —
Ах! і стогін їм — за гріхи!
Ти ж повторив гучним відлунням
Заборонених стогонів звуки.
Ти над кожним серцем мучивсь,
І проплакав, поки родився,
Та дух з висі обійнявся,
І дух груди твої звільнив.
Сумний віщун! Дивися — слово!
Як сонця ніхто не сховає,
Коли день зійде, так не може
Сховати слова жоден з тиранів;
Бо і слово теж є Боже
І має віщунів за жерців.
Як перед промінням сонця тане
Темної ночі морок і холод,
Так спасіння мить настане,
Коли віщунів родить народ!
Антоні Сова
Забіліли сніги, заболіло тіло ще й голівонька,
Та ще й голівонька.
Ніхто не заплаче по білому тілу, по бурлацькому,
Та й по бурлацькому.
Ні отець, ні мати, ні брат, ні сестриця, ні жона його,
Та й ні жона його;
Ой тільки заплаче по білому тілу товариш його,
Та й товариш його.
Прости мене, брате, вірний товаришу, може, я умру,
Та й може, я умру.
Зроби мені, брате, вірний товаришу, з кленового дерева труну,
Та з кленового дерева труну.
Поховай мене, брате, вірний товаришу, в вишневому саду,
Та в вишневому саду;
В вишневому садочку, на жовтому пісочку під калиною,
Та й під калиною.