Перше, що він мені показав, це плащаниця, вишита шовками та золотом, часів Івана Грозного і, за переказом, відбита у Марини Мнішек. 2. Друковане, погано збережене Євангеліє 1606 року. 3. Сакос, шовками та золотом вишитий, єпископа Йосипа, убієнного Разіним. 4. Фелонь, шовками та золотом вишита, того ж єпископа. 5. Архієрейський посох дивовижно тонкої роботи, дар /82/ царя Бориса Годунова. 6. Срібний ковш мистецької роботи, дар царя Петра Першого 1701 року. Великий потир венеційської роботи 1705 року. Час закладення собору — 1698 року, а освячення — 1710 року 14 серпня. На моє запитання, хто був архітектором цього колосального і прекрасного собору, отець Гавриїл відповів — простий російський мужичок. Не завадило б Костянтину Тону повчитися будувати собори у цього російського мужичка. Я, звісно, не заперечував і спитав його про час побудови Кремля. Він відповів: «Борисом Годуновим. А малий Троїцький собор збудований царем Іваном Грозним невдовзі після взяття у татар Астрахані», — додав він, замикаючи ризницю. І на тому спасибі.
12 [серпня]
О 7 годині ранку прийшов зверху пароплав «Князь Пожарський», що належить компанії «Меркурія». Я пішов у контору дізнатися про його зворотний рейс. Визначеного в конторі мені нічого не сказали. Хотів узяти квиток, та його не дали через відсутність головного прикажчика. У надії на швидкий відплив і з нагоди помірної задухи, я пішов блукати з вулиці у вулицю, не втрачаючи надії знайти хоч якусь ковбасну крамницю. Але, на жаль! Окрім пилу, смороду та вічної вивіски — продаж чихирю, я нічого не зустрів.
Чим далі в ліс, тим більше дров. Повертаючись із сарептської крамниці, у якій є все, крім копченої ковбаси та сарептської гірчиці в банках, я вилаяв своїх приятелів-німців, звісно, вийшовши на вулицю. Помилувався вигадливо-грубою старою архітектурою церкви Різдва Богородиці, морського відомства. І за порадою отця Гавриїла пішов шукати міську бібліотеку. Навпроти губернаторського скверу прочитав я на блідо-блакитній вивісці: «Публічна бібліотека для читання». «Браво, — подумав я, — в Астрахані публічна бібліотека. Отже, й читачі є». Замазуристий хлопчисько вказав мені вхід у це святилище, і я благоговійно піднявся на другий поверх і вступив до єдиної зали бібліотеки. Бібліотекар, у сюртуку з червоним коміром і з гренадерськими вусами, якого я прийняв за поліцейського чиновника, сказав мені, що книги Рибушкіна «Опис міста Астрахані» наразі в бібліотеці немає, а що вона знаходиться у бухгалтера громадського піклування Васильєва. Я пояснив йому, що я не місцевий, але він усе ж таки послав мене в приказ громадського піклування. Робити нічого, вирушив до згаданого бухгалтера Васильєва. І від цього поважного старого я отримав надію прочитати книгу Рибушкіна завтра о 9 годині ранку. /83/
13 [серпня]
Переночував сяк-так у новій квартирі, чи, точніше, в чулані. Зранку пішов відчинити віконницю, і мене якийсь ситий бородань облив pomиями з полоскальної чашки та ще й вилаяв за те, що мене чорт носить зранку під вікнами. Я вилаяв його бородатим старим ослом і пішов до Бурцова пити чай. Після чаю написав Кухаренкові листа, навмисне невеликого. І з клаптиком паперу та шматочком олівця пішов у Публічну бібліотеку для читання. Бібліотекар з червоним коміром і гренадерськими вусами оголосив мені, що бухгалтер Васильєв не передав ще бажаної мною книги. Я залишився чекати, бо бухгалтер Васильєв учора сам мені пообіцяв подати книгу в бібліотеку неодмінно до 9 години.
В очікуванні «Опису міста Астрахані» Рибушкіна я попросив каталог Публічної астраханської бібліотеки. Каталог також був удома у якоїсь важливої особи (не у Сапожникова, часом?), і так без каталогу в руках я побачив на полицях запилений «Вісник Європи», довгу фалангу «Московського телеграфа», у кількох примірниках графа Хвостова, Державіна, Карамзіна, «Дух законів» і Звід законів із додатками, а решта полиць була завалена творами Дюма і Сю не в оригіналі. Про манускрипти, що стосуються історії міста і краю, я, не знаю чому, посоромився спитати.
Але що найбільше зацікавило мене в цій Публічній бібліотеці — це «Русский вестник», журнал, що вже кілька років видається, а я його сьогодні вперше бачу. У якій же дикій пустелі я животів досі.
Перша книжка «Русского вестника» за 1856 рік потрапила мені до рук, і зміст мені сподобався. Там були виставлені імена Гоголя, Соловйова, Аксакова, імена, добре відомі в нашій літературі. Я розгортаю книгу, і мені трапилася літературна літопис. Читаю, і що ж я читаю? Наша славетна-преславетна Савур-Могила розкопана. Знайшли в ній якісь золоті та інші дрібниці, що навіть не свідчать, чи справді це була могила одного зі скіфських царів.
Я люблю археологію. Я поважаю людей, які присвятили себе цій таємничій матері історії. Я цілком усвідомлюю користь цих розкопок. Але краще б не розкопували нашої славетної Савур-Могили. Дивна і навіть дурна прив’язаність до безмовних, нічого не промовляючих курганів. Увесь день і вечір я все співав:
У степу могила
З вітром говорила.
Повій, вітре буйнесенький,
Щоб я не чорніла. /84/
14 [серпня]
Упродовж ночі йшов зливний дощ. І з пилюжної, сірої Астрахані вранці я побачив Астрахань чорну, брудну. Озброївшись туркменським чапаном, я пішов до Бурцова пити чай. Потім відніс на пошту листа й пішов до бібліотеки. Але ця Публічна бібліотека, мабуть, з нагоди дощу та багна була зачинена. І я, вклонившись дверям цього недоступного таємничого святилища, пішов собі з миром, дивуючись минулому.
І що мені цей Рибочкін так засів у зубах. Найцікавіше в Астрахані і без його вказівок я побачив (соборну ризницю), а про решту чи варто клопотатись? Не варто.
15 і 16 [серпня]
У день Успіння Пр[есвятої] Б[огороди]ці зустрів я в Астрахані мого старого колишнього професора Київського університету, найдорожчого і найулюбленішого нашого поета, і зустрів я його з величезною радістю в такій далекій стороні, наче зустрів батька, брата, найкращого друга, і мав щастя прожити з ним кілька днів майже разом.
Вихованець Київського університету
Іван Клопотовський
Того ж дня і я був ощасливлений зустріччю з улюбленим і шанованим мною поетом Тарасом Григоровичем Шевченком, з яким я проводжу ці дні, що залишать у мені глибокий спогад назавжди.
Вихованець того ж університету
Степан Незабітовський
Запишу у своєму щоденнику, що 16 серпня я провів день із поетом Малоросії Шевченком.
Євген Одинцев
Серпня 16
З душевним захопленням я зустрів і провів кілька годин із моїм милим батьком, старим козаком Тарасом Григоровичем Шевченком, за що дуже вдячний Богові, що Він сподобив мене бути разом із ним.
Федір Чельцов
17 [серпня]
Іван Рогожин із дружби до Перфіла пішов замість нього на пів року в солдати; але як не хитрий і не спритний був біс, та ніяк не міг призвичаїтися до порядку, і його, бідного, дрючили, як Сидорову козу, так що, коли минуло вже пів року, йому соромно було показатися до свого найбільшого. Бідний біс не розрахував, що як одягне ранці, то вийде хрест, і так йому по правді довелося нести хрест Господній, а Перфіл, коли почув від нього розповідь про службу, сказав йому: «У чужі сани не сідай». Відтоді жоден біс уже не хотів служити в солдатах; а ти ж то, батьку, десять літ пробув у них. Офіцери, як почули від Перфіла про те, що Рогожин за нього пробув пів року, висловили свій захват словами: «Значить, і біс побував у наших руках».
Скрипів Іван Рогожин
Фельдфебель Перфіл /85/
18 [серпня]
В. Кішкін, зустріч зі старим знайомим.
19 [серпня]
Lekarz Karol Nowicki
Paweł Radziejowski
Tytus Szalewicz
20 [серпня]
Krasomówstwo niewielu otrzymało w udziale; mnie zaś, pozbawionimu tego Boskiego daru, pozostaje w milczeniu tylko podziwiać i hołdować twórczej twej potędze, Święty narodowy wieszczumęczeniku Małejrosii. Twoja dzisiejsza przytomność wśród нас zupełnie szczęśliwym mnie czyni i chwile obecne nigdy się w mej pamięci не zatrą. O, stokroć, stokroć błogosławię ten drogi dzień, w którym nieбо pozwoliło mi osobiście poznać się з tobą, gorliwy i nieulękły opowiadaczu słowa prawdy. Niech że słów tych kilka przypominają ci [...] poetomalarzu głęboką czcią poważającego ciebie Tomasza Zbrożka.
23 [серпня]
З 15 по 22 серпня був у мене в брудній і пилюжній Астрахані такий світлий, прекрасний празник, якого ще не було в моєму житті. Земляки мої, більшістю кияни, так щиро, радісно, по-братськи вітали мою свободу і так розгорнули своє гостинне серце, що позбавили мене волі самому вести свій журнал і взяли цей обов’язок на себе. Дякую вам, благородні безкорисливі друзі мої. Ви подарували мені таку радість, таке повне щастя, яке ледве вміщаю я у своєму вдячному серці. І пам’ять про ці найщасливіші дні я внесу не в прозаїчний журнал мій. Я внесу її в скарбницю мого серця.
15-го ж серпня ввечері Зброжек випадково у Сапожникових проговорився, що я в Астрахані. І 16 серпня я відновив старе знайомство з Олександром Олександровичем. Це вже був не бешкетник-школяр у дитячій курточці, якого я бачив востаннє 1842 року. Це вже був чоловік, чоловік у родині і, нарешті, батько прекрасної дитини. А понад усе це, я зустрів у ньому просту, високоблагородну, добру людину. Риса, що характеризує родину Сапожникових. Він, не знаю на скільки довго, залишає Астрахань і до Нижнього Новгорода запропонував мені каюту на заброньованому ним пароплаві «Князь Пожарський». П’ятирублевий квиток, узятий мною, я повернув у контору пароплавної компанії «Меркурій» з тим, щоб він був відданий першому біднякові безкоштовно. Капітан пароплава «Князь Пожарський» Володимир Васильович Кішкін розпорядився так, що замість одного бідняка розмістив на баржі п’ять бідняків, які не могли заплатити за місце до Нижнього навіть по цілковому. Риса практично благородна. /86/
25 серпня
Пароплава «Князь Пожарський» буфетник Олексій Панфілов Панов, відпущеник пана Крюкова.
27 [серпня]
Ночі місячні, тихі, чарівно поетичні ночі! Волга, як безконечне дзеркало, вкрите прозорим туманом, ніжно відбиває у собі чарівну бліду красуню ночі й сонний обривистий берег, укритий групами темних дерев.