Обіймаю тебе. Цілую.
Твій.
113.
[Березень 1907 р., Чернігів.]
Добре, моя голубко, я щоразу писатиму тобі, чим займаюся. Але чи не краще розповісти при зустрічі: адже в листі всього не скажеш. Даремно ти так ставишся до своїх записочок. Я їх так люблю; кожне твоє слово для мене безмежно дороге й миле. Навіть коли ти дорікаєш мені. Бо для мене немає нічого кращого за мою кохану Шурочку. Хочу бачити тебе. Можна сьогодні, у звичний час, на тому ж місці? Дуже хочу. Напиши. Цілую й обіймаю мою голубку, моє серце, мою милу, дорогу Шурочку.
Твій.
114.
[20 березня 1907 р., Чернігів.]
Серце! Не можу змиритися, ні, не можу змиритися з тим, що сьогодні я не пригорну тебе до серця.
Якось мимоволі в такі дні, як сьогодні, ще яскравішим, сильнішим стає бажання бути разом.
Боюся, що замість веселого, щасливого, сьогоднішній день буде для мене сумним. Але все ж, може, ще дужче любитиму тебе, моє далеке щастя. Буду подумки цілувати тебе й пестити, говоритиму тобі найгарячіші слова кохання, які тільки підкаже серце, найщиріші побажання.
Будь хоч ти щаслива й весела сьогодні, моя кохана Шурочко, і згадай про мене. Отже — до завтра, якщо тільки погода не завадить. Чекаю з нетерпінням. Цілую й люблю однаково гаряче.
Твій.
115.
[Весна 1907 р.]
Доброго ранку, дитинко! Коли кохана істота так далеко від тебе, коли про неї мало знаєш — завжди живеш у тривозі. Так і зі мною.
Учора ти не змогла написати, а я вже хвилююся: чи не сталося чогось із тобою, чи не мала ти якоїсь неприємності. З великим нетерпінням чекаю сьогоднішньої зустрічі. З самого ранку уява вже працює: я чую твій голос, бачу твої очі, відчуваю тепло твоєї руки. Відчуваю смак твого поцілунку й уже заздалегідь тремчу від насолоди. Який буде довгий день! Який томливий!
Чи відчуваєш ти щось подібне? Я дуже хотів би знати.
Як подумаю, що лише сьогодні ми можемо побачитися до наступного тижня — просто злість бере. Ні, не можу я без тебе існувати — просто сил не маю. Цілую тебе, моє золоте щастя, моя радість, моє життя, моє повітря, без якого неможливо дихати. До вечора.
Твій.
[Весна 1907 р., Чернігів.]
Дай губки, Шурочко! Здрастуй, моє щастя. Бачив тебе уві сні цілу ніч. Ми були в Криму, ти на мене розсердилася за щось, і від прикрості я прокинувся. Але, правду кажучи, я волів би бути поруч із тобою навіть тоді, коли ти сердита, ніж на такій далекій відстані.
Хочу тебе бачити, не можу без тебе жити. Люблю тебе, моє життя; цілую твої губки, такі смачні.
Твій.
117.
[Весна 1907 р., Чернігів.]
Добрий день, моя радість. Так сумно, що я не можу поцілувати тебе зараз. Ні! Геть смуток! Поки зігріває моє життя впевненість, що ти мене любиш, я буду бадьорий і щасливий.
Хоча зізнаюся, що не завжди перебуваю в такому оптимістичному настрої. Особливо за своєю роботою. Інколи мені так хочеться почути твою думку про те, що я написав; мені здається, що ти своєю чутливою душею роз’яснила б мої сумніви, мої труднощі, освітила б те, що вислизає, неясне, у моїй уяві й зникає для мене безслідно. Я певен, що ти була б мені чудовим товаришем і з нетерпінням, часто болісним, чекаю того часу, коли ми вже нерозлучно будемо разом.
Хоча віра в наше майбутнє щастя ніколи не залишає мене, але часом мені дуже важко позбавлятися твого товариства, особливо надовго. Якщо ти розумієш мене, то, звісно, дозволиш мені частіше бачити тебе. І зараз я горю нетерпінням. Коли ж, мила?
Адже без тебе важко, гірко, нестерпно.
Цілую без кінця, але своєї спраги не втамовую. Люблю тебе, моя Шурочко.
Твій.
118.
[Весна 1907 р., Чернігів.]
Не сердься на мене, кохана, за короткого листа. Я проспав. Ці два дні, відколи ми не бачилися, минули для мене дуже кепсько: весь час мене не полишав сильний головний біль, погано спав, ледве працював. Сьогодні мені краще, і ми неодмінно побачимося. Приходь же, моє серце. Учора я впіймав себе на ревнощах — і мені стало соромно. Коли ти сміялася іншому, а на мене ледве глянула, мене щось кольнуло в серце. Не смійся, це минуло, я опанував себе.
До побачення, єдина, кохана дитинко. До поцілунку, якого я так прагну. Чи добре ти провела останні 2 дні? Чи здорова, чи любиш мене? Мені здається, що ти чомусь незадоволена мною. Чи правда це?
Цілую й люблю свою голубку гаряче.
Твій.
119.
[Червень 1907 р., Чернігів.]
Добрий день, моя світла радість. Сьогодні я прокинувся з думкою про тебе, дорога Шурочко, і усвідомлення того, що ти мене любиш, зробило мене таким щасливим. Побажаю тобі такого ж щастя на все життя, яке я зараз переживаю. Скажу два слова про те, як я провів час.
Субота пройшла в мене за Десною і в театрі; слухав оперетку. Учора так сильно захотілося мені бачити тебе, що я двічі ходив у місто в надії зустріти тебе й викрасти хоч на годинку. Але, звісно, як завжди, безрезультатно.
Почуваюся тепер добре; мене підтримує перспектива нашого побачення в середу. Чекаю з нетерпінням.
Писати тобі щодня мені не набридло. Адже мені хочеться сказати тобі бодай кілька слів про себе й дізнатися, чи не трапилося з тобою чогось особливого.
Ти, моя голубко, не соромся: коли можеш і хочеш — пиши більше, коли це незручно — я буду задоволений і двома-трьома словами. До побачення, серце моє! Кохана, славна Шурочко. Цілую тебе й обіймаю, і пещу, і люблю міцно.
Середа. [13.VI 1907 р., Чернігів.]
Не щастить мені, моя дорога дитинко! Цілий тиждень стояла чудова погода, а в день, коли я, нарешті, міг побачити тебе, дощ. Зате тобі пощастило, як завжди й у всьому: ти хотіла, щоб ми побачилися тільки наступного вівторка (19-го) — і так воно й вийде: раніше вівторка мені не можна буде прийти до тебе. Чому завжди виходить так, як ти хочеш, усе слухає тебе, все тобі підкоряється, навіть погода.
Але, справді, мені не до жартів. Уяви собі людину, якій закрили рота і не дають дихати; живописця, який осліп, музиканта — що оглух. Це буду я. Ти мені необхідна, як повітря, як живописцю фарби і музиканту звуки. А тим часом я тебе не маю — і почуваюся дуже нещасним. Як не намагаюся захопитися роботою в надії, що це замінить тебе — нічого не виходить: тужу й проклинаю долю, і нічого в мене не виходить. Ось уже 2 дні по 12 годин на добу пишу і все незадоволений. Якби я побачив тебе сьогодні хоч на годинку — у мене був би зовсім інший настрій, з’явився б підйом і моя праця одразу б просунулась.
А тепер жди вівторка! Справді я заздрю твоїй холоднокровності й спокою: ти можеш чекати, а мені важко. Важко без твоїх пестощів, важко нічого не знати про тебе. Що ти переживаєш, чи не трапилося чогось із тобою, чи здорова ти — нічого, буквально нічого не знаю, і це приводить мене часом у розпач.
Голубко моя, хоч веселися за цей час, гуляй, будь здорова. Я не хотів би, щоб ти відчула настрій, подібний до мого.
Ось зараз піду на пошту (8 год.) і яке щастя було б зустріти тебе. Але це марні мрії — мені не щастить, я тебе не побачу й нічого не дізнаюся про тебе до вівторка. А якщо у вівторок знову дощ? Що тоді? Не хочу думати про це. Але якщо так станеться, приходь пізніше, годин о 8-9, все одно — аби тільки побачити тебе хоч на хвилину. Якщо не вийде, якщо весь вечір литиме дощ, тоді я знову напишу тобі, і ми домовимося. А тепер до вівторка, до 7-ї або 7½ години. Чи любиш ти мене? Цілую й люблю і дихаю тільки тобою, моє щастя й моє горе.
Твій.
121.
[Червень 1907 р., Чернігів.]
Здрастуй, моя мила, моя весно!
Я був дуже щасливий, що хоч здалеку побачив тебе вчора. Цілих три дні я був непокійний — все мені здавалося, що ти лежиш у ліжку, що ти захворіла. Чи здорова ти зовсім, чи прийдеш сьогодні? Я чекаю тебе, моя радість, моя голубко. Хочу бачити й цілувати тебе, хочу почути, що ти мене любиш. У середу й четвер я буду зайнятий — і якщо ти не прийдеш сьогодні, ми могли б побачитися тільки в п’ятницю, а це страшенно далеко.
Я здоровий, три дні нудьгував без тебе і якщо мені було добре — то тільки тоді, коли думав про тебе. Що ти робила в ці дні, моя голубко? Я весь час провів із дітьми, гуляв, катався.
Побачимося сьогодні? Чи буду цілувати мою милу? Хочу, дуже хочу. Поки цілую подумки, але не менш палко. Обіймаю. Люблю.
Твій.
122.
[Червень 1907 р., Чернігів.]
Дорога! Якщо отримаєш неприємного листа, викликаного анонімом, не відповідай, не порадившись зі мною. Буду сьогодні. Жди, навіть якщо трохи запізнюся. Якщо мені не вдасться прийти сьогодні, то побачимося завтра. Добре? Люблю тебе і цілую міцно.
Твій.
123.
[Червень 1907 р., Чернігів.]
Чому вчора не прийшла, мій друже? Невже погода злякала тебе. Я чекав тебе цілу годину й усе думав, чи здорова ти — адже вчора ти виглядала дуже непевно. Не засмучуйся, дорога, тим, що сталося. Все це дрібниці в порівнянні з нашим почуттям. Я ось більше засмучений тим, що не бачив тебе вчора і що сьогодні й завтра знову не побачу. Приходь у п’ятницю, години о 7-й. Добре? А як тобі подобається цей підлий анонім? Я ухилився від пояснень — ні так, ні ні. Поки так краще. На все прийде час. Не засмучуйся ж, голубочко, і будь здорова. Цілую міцно, при-міцно, як люблю.
Твій.
Середа. [Червень 1907 р., Чернігів.]
Мила. Сумно було читати твого листа, якого я чекав із таким нетерпінням. Я його цілував — і мені здавалося, що цілую тебе й хоч трохи заспокоюся. Не сумуй, моя дорога. Все буде добре, ми будемо щасливі й винагородимо себе за всі втрати — порукою тому наша любов. Вір, що й мені нелегко переносити розлуку, що й я тужу й підраховую дні, коли ми нарешті побачимося, і благословляю кожну хвилину, що канула у вічність, адже кожна прожита мить наближає тебе до мене.
Я дуже шкодував, що ти не була на вечорі, який минув дуже гарно — і для мене був би чудовим, якби ти була на ньому. Знаєш, моє серце, я тільки й відчуваю життя, коли бачу тебе, навіть совісно стає йти так у особисте життя, у своє щастя. А проте сьогодні я не з’явився до тебе: у мене так розболілося око, що я не хотів показувати його тобі, щоб ти не хвилювалася. Лежу й прикладаю компреси, до п’ятниці, сподіваюся, все мине.
Листи до тебе не читав, але твою відповідь бачив: ти написала так гарно, що я не стримався й похвалив тебе вголос.
Хвороба мого ока цього разу мене радує: я маю гірку втіху, що все одно не міг би бачитися з тобою, навіть