Чи добре спала моя люба дитинка? Як провела ці два дні, де була, що робила? Чи здорова? Чи не нудьгуєш? А я, моя голубко, коли ми розсталися, відразу ж знайшов візника, вдало приїхав додому й решту вечора був дуже щасливий, згадуючи нашу зустріч. У суботу я ходив з дітьми до лісу, а вчора майже весь день був зайнятий роботою. Почуваюся добре, майже не кашляю, приймаю ліки від кашлю, взагалі слухаю тебе, моя рідна. Чи задоволена ти? Хочу сьогодні побачити тебе хоч на годинку. Якщо тобі зручно, приходь. Звісно, якщо в цей час не буде зливи.
Скоро побачу мої улюблені оченята, і це так тішить мене, мов дитину.
Голубко моя, люблю тебе сильно й ніжно.
Обіймаю міцно, цілую міцно, люблю міцно. До побачення, друже мій.
Твій.
136.
(Серпень 1907 р., Чернігів.)
Єдина, кохана, мила Шурочко! Учора я рвав і метав від досади й ніяк не міг змиритися з думкою, що не побачу тебе через таку дрібницю — дощ. Незважаючи на дощ, я було вийшов, але повернувся, бо знав, що тебе не застану. Чи погодишся ти побачитися сьогодні? Спасибі, велике спасибі тобі, моя добра, за гарного, сповненого турботи про мене, такого ніжного й доброго, такого лагідного, як моя Шурочка, листа. Не хвилюйся щодо місця наших зустрічей, мені зручно й недалеко.
Утім, можемо ще поговорити про це. Цілий тиждень я не купався — холодно, та й нічого не писав — тоскно.
От якби ти мене приголубила й зігріла — я змінився б.
Сьогодні побачимось. Яке щастя!
Поки цілую й обіймаю так само міцно, як люблю моє сонечко, мою світлу радість. До побачення, голубко. Цілую ще й ще. Хороша моя!
Твій.
137.
27, понеділок. [Серпня 1907 р., Чернігів.]
Дорога дитинко моя, мені не вдасться побачитися з тобою в середу — бо доведеться піти на лекцію. Власне, з 6 до пів на восьму я міг би прийти, але ти не любиш коротких побачень. У будь-якому разі я прийду на наше місце в середу о 6-й, і якщо застану тебе, буду дуже щасливий; якщо ж не буде тебе, побачимося в суботу, 1-го. Гаразд? Пишу тобі з перервами, страшенно заважають мені. Хочу ще раз сказати тобі, що люблю тебе міцно, серце моє, наскільки можу. Сумую і мучуся без тебе й думаю щохвилини про мою кохану Шурочку.
Пробач, що пишу коротко, хочу сьогодні кинути в поштову скриньку, щоб попередити тебе завчасно, бо ти, може, інакше розподілиш свій час. Я весь час дуже зайнятий — різні засідання й справи.
Жахливо набридло все це й відбирає час у моєї головної роботи.
Я здоровий — хоча, власне, по-справжньому добре почуваюся тільки тоді, коли частіше бачу тебе, моя голубко.
Будь здорова й люби мене. Цілую тебе сердечно й обіймаю.
Твій.
138.
6, середа. [Вересня 1907 р., Чернігів.]
Дорога моя!
Щойно повернувся після марного чекання на тебе й пишу, сумний та засмучений. Я був на нашому місці раніше звичайного на 5 хвилин (о 6 год. 25 хв.), чекав 40 хвилин і пішов засмучений і стривожений. Чому ти не прийшла? Може, захворіла, щось завадило?! Я був хворий і три дні не виходив, нарешті сьогодні відчув себе краще й так радів, що побачу тебе, моя голубко. Тим більше прикро, що вечір був чудовий, а хто знає, чи дозволить погода скоро зустрітися нам! Чекаю тебе в суботу (15-го), о 6 годині, але якщо запізнюся, ти почекаєш мене кілька хвилин, чи не так, дорога?
Хочу кинути листа сьогодні, щоб ти отримала завтра. Поспішаю. Цілую сердечно й міцно, міцно. Люблю тебе, моє щастя, й обіймаю.
Твій.
139.
[Серпень-вересень 1907 р., Чернігів.]
Цілую й дякую моїй славній голубці за добру записочку. Вона мене оживила.
Неприємностей я не мав ніяких, якщо не рахувати за неприємність те, що два останні дні мені було дуже зле: сильно боліла голова й зуби. Зуби болять і сьогодні, голові трохи легше. У середу я нікуди не ходив, пролежав у ліжку, а вчора було одне засідання.
Сьогодні, здається, буде інше, але дізнаюся про це тільки після обіду; 90 шансів зі 100, що засідання не буде, і я буду вільний.
Голубочко, ризикни й вийди сьогодні, якщо можеш. Я дуже і дуже хотів би бачити тебе. Ризикни, серце — пів години можеш почекати, якщо тобі не буде дуже нудно. До побачення, серденько моє, цілую, пестю й обіймаю. Люблю безмежно.
Твій Комік.
17.X, середа. [1907 р., Чернігів]
Дорога моя дитинко, єдина, кохана! Такі тепер у мене сумні дні. Настрій жахливий, не знаходжу собі місця й так сильно відчуваю потребу в твоєму лагідному слові, в твоїй участі. Хоч я знаю, що завтра ми побачимося, та все одно не витримую і пишу тобі: може, відчую себе краще, коли скажу тобі хоч кілька слів.
Чому? Ти спитаєш, яка причина такого настрою? Правду кажучи, не вмію відповісти, мабуть, усе разом зійшлося: і туга за тобою (рішуче не можу надовго розлучатися з тобою), і неможливість швидко влаштувати наше спільне життя, і зміна погоди, ворожа нашим зустрічам. Увесь час нависає над нами небезпека не побачитися — а це мучить.
Словом, я втратив залишок терпіння — і почуваюся гірше, ніж будь-коли. А адже так мало, здається, потрібно, щоб поліпшити настрій: досить побачити тебе, почути твій голос, стиснути твою руку, дружню, милу ручку, яку я так люблю. І усвідомлення, що це не завжди можливо, наповнює мене розпачем.
Ну, вже легше мені, дитинко! Поділився з тобою — і відчуваю полегшення. Хочу ще сказати, що люблю тебе міцно й ніжно, що прив’язаний до тебе всією душею і чекаю, не дочекаюся, коли ми побачимося. Чекаю і хвилююся: а раптом завтра сильний дощ, і ми зустрінемося не раніше суботи? Ні, не хочу навіть думати про це.
Хочу ще розпитати тебе, дорога, що й як у тебе, але все одно до завтра ти нічого не зможеш мені відповісти.
Отже — до завтра. Цілую і люблю тебе. Чи любиш ти мене?
Не сердишся, що я пишу тобі, хоч до зустрічі так недалеко?
Ще цілую.
Твій зовсім не комічний.
141.
[Осінь 1907 р.]
Здрастуй, моя голубко, моя безцінна Шурочко! Було нудно не отримувати твоїх милих листів — адже твоя записка й побіжний погляд на тебе — це було все моє втішення на цілий день. Може, тому, що ми не листувалися, ці 5 днів здалися мені 5 місяцями, і я чекав, не міг дочекатися сьогоднішнього нашого дня. Якщо сьогодні не побачу тебе, буду в розпачі. Тому приходь, не зважаючи на погоду; мене може затримати хіба що злива. Ні вітер, ні сирість, ні холод, ні навіть дрібний дощ мене не злякають. А тебе? Після обіду я йду до лікаря. Дуже може бути, що він затримає мене на кілька хвилин, і я можу трохи запізнитися. Але цього може й не бути, тож приходь, серденько, о 6 1/2.
Як ти провела ці дні? Що робила, про що думала? Адже я нічого не знаю. Я здоровий, провів час кепсько, нудно, без прогулянок. Побачимося — розповім. Ти теж приготуйся розповісти про себе. До побачення! Як солодко звучить це прощання. Дорога моя, люблю тебе, цілую й обіймаю та міцно притискаю до грудей. Голубко моя ніжна!
Твій.
142.
[Жовтень 1907 р., Чернігів.]
Моє сонечко, голубко ти моя мила! Нарешті я вільний. Мій приятель поїхав. Я вже мріяв про близьку зустріч з тобою, моє серце — і несподівано захворів. Довелося багато ходити в цю жахливу погоду — і застудився. Доведеться 2—3 дні посидіти вдома, поки спаде набряк і вщухне зубний біль. Сьогодні виходжу тільки для того, щоб попросити тебе не хвилюватися через мою відсутність і хоч разочок глянути на мою улюблену, хорошу дитинку. Як тільки видужаю, відразу напишу тобі й призначу побачення. Цілу вічність я не цілував тебе. Чи здорова ти? Який настрій? Чи любиш мене? Я люблю тебе від усього серця.
Цілую без кінця, люблю. Обіймаю.
Твій.
[Жовтень 1907 р., Чернігів]
Дорога дитинко! Твоя доброта мене зворушує: жодного слова докору — так ніби я ні в чому не винен перед тобою. А мені ще більше соромно перед тобою! Голубко, я вчора тривожно провів день: двічі був у лікаря, вирвав зуб і, щоб трохи заспокоїти нерви, пішов слухати оперетку.
Пишу тобі тільки кілька слів — дуже проспав і поспішаю. Серце моє, я хочу сьогодні бачити тебе неодмінно. Я ледве витримую розлуку. Чекаю тебе, рідна моя, а поки цілую, голубочко, міцно й солодко. Люба Шурочко, як ти мені дорога, дитино моя чудова. До побачення, серце. Ще цілую.
Твій.
144.
[5—6 листопада 1907 р., Чернігів.]
Пробач, мила, дорога Шурочко. Я цілком винен — призначив тобі побачення на такий день, коли я не вільний, і підвів тебе. До мене несподівано прийшли саме тоді, коли я збирався виходити, й завадили. Я так хвилювався, думаючи про тебе, так дорікав і лаяв себе, що в мене нервово розболілася голова. Пробач, моє серце, не сердься, голубко, я вже буду обережнішим у виборі нашого дня. Але мені так сильно хотілося хоч на хвилинку притиснути тебе до серця, поцілувати мою ненаглядну голубку, що я ризикнув і тепер мучуся, що завдав тобі прикрощів.
Зараз іду до лікаря лікувати зуби. Загалом починаю робити все за твоєю порадою. Голубочко! Чи не можемо ми побачитися в середу? Сьогодні мені незручно. Я вже починаю дуже сумувати за тобою, хоч ми нещодавно бачилися. Май на увазі, що в четвер я не зможу вийти до тебе — у мене іменини. Отже — до середи! Не сердься. Поцілуй мене, люби мене. Обіймаю мою голубку і пестю, і цілую та люблю гаряче, усіма силами серця.
Не сердься, моя Шурочко.
Твій.
[1907 р., Чернігів.]
Пишу, на всякий випадок, хоч кілька слів тобі, моя мила. Може, ти злякалася погоди й завдяки цьому я зайвий раз побачу твої оченята. Власне, я був би дуже радий, якби застав тебе сьогодні, якщо б учорашня погода не пустила тебе. Пам’ятай, моя кохана, про вівторок! Будь здорова. Цілую тебе, моє щастя, й обіймаю міцно. Я здоровий, гуляв, купався. Ще раз цілую.
Твій.
146.
[1907 р., Чернігів.]
Як це сумно все склалося, Шурочко! Була гарна погода — і ми не побачилися, а вдень зустрічі нам не пощастило. Я вже шкодував, що ми виключили понеділок. Утім, я й учора вийшов би, якби була бодай мала надія, що побачу тебе. Але небо було так безнадійне — і я залишився. Досада просто душила мене.
Я страшенно скучив за тобою, серце моє.