Хочу бачити тебе сьогодні ж, неодмінно. Нас не повинна лякати погода. Хіба що злива — і то більше заради тебе, мила. Адже якщо сьогодні не побачимось, доведеться відкласти зустріч до п’ятниці, а мені дуже важко без тебе. Приходь, голубочко. Чи здорова ти? Що з тобою?
Я здоровий. Сумую, тужу, ледь не плачу, так хочу бачити тебе, моє сонечко. Люблю тебе безмежно, цілую губки, оченята, ручки.
Обіймаю міцно і сердечно. Люблю.
Твій.
Більше не пишу — побачимось сьогодні.
147.
[1907 р., Чернігів.]
Добрий ранок, дорога! Учора я чекав тебе цілу годину. Погода була не такою поганою, як до обіду, але тобі, певно, щось завадило. Хочу побачити тебе сьогодні неодмінно (о 6 год.). Вийди, голубочко, якщо не буде великого дощу.
Отже — до швидкої зустрічі!
Цілую й обіймаю від усього серця.
Люблю тебе, моє щастя!
Твій.
148.
[1907 р., Чернігів.]
Чекаю на тебе сьогодні, моє щастя. Цілую й обіймаю міцно, як люблю. Серденько моє.
Твій.
149.
[1907 р., Чернігів.]
Ти засмучена, моя мила? Що з тобою? Ти не пишеш мені про те, що тебе непокоїть, і я гублюся в здогадах і мучуся. Якщо нам знову не можна побачитися — напиши, що з тобою. Коли я дізнався, що тобі погано, забув про свої страждання і жив тільки твоїми. Голубко моя, не приймай усього так близько до серця, не засмучуй себе, пожалій себе хоч заради мене. Цілую тебе, моє серце, й обіймаю. Будь здорова і спокійна.
Твій.
150.
[1907 р., Чернігів.]
Доброго ранку, моя мила Шурочко. Цілую. Більше не пишу тобі, бо сьогодні побачимось. Учора я запропонував зустрітися на старому місці (біля нар[одного] дому), тому що добре не зрозумів твого плану; я погано знаю місто і ми могли б розминутися. Я з таким нетерпінням чекаю зустрічі, що не можу думати ні про що інше і ледве стримую тремтіння. Як же я тебе люблю, моя мила голубко, моя лагідна, хороша, дорога дитино. Отже — о 6 1/2. Як довго ще чекати. Цілую.
Твій.
151.
[1907 р., Чернігів.]
Я не можу сердитися на тебе, моя голубко, адже я тебе люблю. Буду чекати з нетерпінням, а поки що цілую міцно, моє серце, хороша моя.
Твій.
152.А
[1907 р., Чернігів.]
Я дуже скучив за тобою, моя дорога, моя ти мила! Тепер мені ще важче, ще тяжче довго не бачити тебе. Я страшенно сердитий на свою застуду, але що ж поробиш! Зате я думав про тебе весь час, викликав у своїй уяві твій образ, твої (і водночас мої) милі оченята й інколи це мені вдавалося так добре, що виходила повна ілюзія. Як я цілував тоді тебе! Ти не відчувала? Але тепер уже скоро. Скоро побачу мою хорошу дитинку. Скоро знову буду цілувати? Це від тебе залежить. Пам’ятай тільки, що мені дуже важко без тебе і пожалій мене, моя ти добра. Я весь час під чарами твоєї доброти, яка так вабить мене до тебе. Щось безмежно миле, добре, лагідне дивиться на мене з твоїх очей, і я відчуваю, що між нами є міцний зв’язок, що ми — рідні.
Напиши ж мені, коли ми можемо зустрітися і чи на попередньому місці. Мені подобається наше колишнє місце. Коли ж, мила? Чекаю. Цілую тебе, єдина, тисячі разів! Люблю тебе.
153.
[1907 р., Чернігів.]
Чи застану я тебе сьогодні, моя голубко? Чи здорова ти? Я вже почуваюся краще, але все ж іще сиджу погано: у мене було запалення сідничного нерва. Дуже болісна, але, звісно, не небезпечна річ.
Пропадаю без тебе. Коли ж, нарешті, побачу тебе. Не хочу тільки, щоб ти ризикувала і виходила на повітря доти, поки зовсім не одужаєш. Напиши мені про себе, голубко, щоб я завтра міг з твого рукава дістати записку. Признач, коли і де побачимось. Напиши, чи любиш мене, як і раніше? Я тільки й живу тобою, серце моє. Люблю й обіймаю. Чекаю відповіді.
Твій.
154.
[1907 р., Чернігів.]
Приходь, голубко, сьогодні о 6 годині. Чекатиму. Цілую міцно і люблю. До побачення!
Твій.
155.
[1907 р., Чернігів.]
Голубочко! Сьогодні я вже вільний і дуже хочу бачити тебе. Невже й сьогодні ти будеш зайнята й не прийдеш?
Я вже ледве витримую розлуку. Якщо сьогодні щось завадить (твоя зайнятість, звісно, або погода), тоді завтра, у понеділок, у вівторок — але хочу бачити тебе, моє серце. Я прийду сьогодні о 6 1/2 у твій бік.
Цілую міцно, люблю.
До побачення. Твій.
[1907 р., Чернігів.]
Мила, приходь сьогодні о 6 1/2 до Катерининської церкви, до сходів, а якщо не дочекаєшся, то сьогодні о 9 1/2 на тому місці, де зустрілися востаннє.
Цілую, люблю, хочу бачити.
Твій.
157.
[12 лютого 1908 р., Чернігів.]
Як би не було тяжко хворіти, а ще важче — не мати змоги написати тобі про себе хоч кілька слів, знаючи, що ти хвилюєшся, моя дорога. Тепер мені настільки краще, що скоро почну виходити. Про причину своєї хвороби тепер не буду писати нічого; якщо схочеш — розкажу при зустрічі. Увесь час я особливо гостро відчував твою відсутність. Мені весь час здавалося, що я відчув би велике полегшення, якби хоч на хвилинку побачив тебе, моє серце. Як ти весь цей час жила; що робила, чим займалася. Приготуйся відповісти мені про все докладно на нашій зустрічі, якої я чекаю з нетерпінням. Думаю, що ми могли б побачитися в середу, 26-го, о 5 1/2 години на розі Ремісничої та Троїцької, де ми вже колись зустрічалися. Якщо з якоїсь причини не вийде в середу, то там же і в той самий час у четвер, наступного дня, а потім у п’ятницю тощо. Думаю, втім, що щодня тобі не доведеться ходити. Як твоє здоров’я? Ти щось не зовсім добре почувалася. Я так радію, що нарешті побачу тебе, страшенно скучив. Думаю, що твої роботи вже закінчилися й ніщо не завадить тобі прийти. А проте, хіба я знаю щось про тебе? Оце й мучить. Ну, до побачення, моє серце. Цілую тебе й обіймаю. Будь здорова і пам’ятай про мене. Ще цілую.
5.ІІ [1908 р., Чернігів]
Дорога моя, відчуває моє серце, що ти хвора. Увесь час не знаходжу собі місця, хвилююся, мучуся. Учора тебе не було, я чекав даремно хвилин 40. Це ще більше підтверджує мою здогадку.
Дуже тяжко, тим паче, що я нічого не знаю про тебе, бо не ходжу на службу. Що з тобою, моя голубко, ненаглядна моя, серце моє миле? Тяжко. Що в тебе болить? Чи нудьгуєш, чи лежиш у ліжку, чи хочеш бачити мене — нічого не знаю. Голубко моя добра і безмежно мила! Цілую тебе, може, моя любов хоч трохи заспокоїть і полегшить тебе: знай, що я люблю тебе безмежно.
Почуваюся кепсько — щось нездужаю, але це дрібниці, адже я не лежу і можу виходити.
З нетерпінням, зрозумілим кожному, хто любить, чекатиму четверга. Якщо прийдеш — я хоча б частково заспокоюся. Якщо і в четвер тебе не буде — значить справа серйозна, ти хвора.
Втім, якщо ти одужаєш до четверга і все ж не зможеш прийти — чекаю тебе в суботу.
Як я можу дізнатися хоч щось про тебе? Адже це страшно — нічого не знати про кохану людину. Я хоч можу писати тобі, а як мені отримати хоч одне слово від тебе?
Серце моє, якщо не побачимося в четвер, чекай від мене листа.
Цілую тебе незліченну кількість разів, кожен пальчик дорогої ручки цілую. Люблю тебе, моє щастя. Будь здорова, бережи себе, адже ти моя і я маю право на твою увагу до моїх прохань.
Ще цілую і ще люблю. Твій.
159.
13 березня. [1908 р., Чернігів]
Мила моя! Вітаю і цілую тебе, серце. День твого народження — це радісний і світлий для мене день. Як би мені хотілося хоч разочок поцілувати тебе сьогодні, хоч раз пригорнути до свого серця. Бажаю, щоб у майбутньому році ми могли провести й відсвяткувати цей день разом, щасливі близькістю й ніким не стримуваним почуттям. Мені так хочеться швидше побачити тебе цілком щасливою, мені хочеться і самому щастя, я змучений довгим очікуванням його. З кожним днем мені дедалі важче чекати, для мене розлука стає просто нестерпною. Особливо останнім часом я страждаю, і тут не допомагають ні розум, ні логіка, ні терпіння. Почуття владно вимагає задоволення, серце прагне повного щастя — і я нічого не можу вдіяти з собою. Мені важко. Ти це прекрасно знаєш, ти така чуйна, відгуклива, ти так добре розумієш мене, що мені здається — ми створені одне для одного. Як, наприклад, ти добре зрозуміла своїм ніжним і чутливим серцем, що торік, коли я від’їжджав, самотність була для мене полегшенням. Це просто дивовижно, яка ти прониклива, здогадлива, чуйна. Люблю тебе й за це. Мила моя дитинко, хороша моя! Голубко моя! У кожне слово я вкладаю всю свою душу, коли говорю з тобою. Якби ти була зі мною, ти вміла б заспокоїти мене своєю ласкою, своєю ніжністю. Без тебе я почуваюся дуже погано. Цілую тебе й обіймаю з усім жаром своєї любові. Люби мене.
Твій.
160.
[Чернігів, березень між 16 і 20 числом.]
Серденько моє! Почуваюся недобре і думаю, що найкраще полежати хоч кілька днів. Тому, як мені не сумно, цього тижня ми не побачимось. До вівторка — дня твоїх іменин — я, певно, зовсім одужаю.
Як твоє здоров’я, дитинко? Чи відчуваєш і сьогодні біль? Як же це нудно — хворіти! Люди мають бути веселі, здорові й щасливі.
Сьогодні, ймовірно, піду додому раніше: втомлююсь навіть сидіти.
Що твоя тітонька, чи не такий же міф, як і мій братик?
Ти сьогодні виглядаєш чудово у своїй білій блузці. Я ладен подумати, що, надягаючи її, ти хотіла зробити мені приємність. Чи не приємна це омана? Нехай і так, але все одно приємно. Цілую й обіймаю мою любу крихітку, мою рідну Шурочку.
Твій.
До побачення у вівторок!
161.
[Травень 1908 р.; Чернігів]
Дорога, мила! Несподівано приїхав брат і я не можу прийти сьогодні. Дуже засмучений, адже ніколи ще мені так не хотілося бачити тебе, як сьогодні. Про час, коли ми побачимось, напишу. Люблю тебе безмежно, моє щастя, серце моє, люба моя.
Цілую без кінця, міцно й сердечно.
Твій.
21, четвер [травень 1908 р., Київ.]
Дорога дитинко! Поїздка моя виявилася не дуже вдалою. Багато знайомих, на пораду й допомогу яких я розраховував, уже виїхали на дачу або за кордон, а з тих, що лишилися, одні пропонують мені влаштуватися в них із половини червня, інші — надають свої дачі на Кавказі, де, крім сторожа, нікого немає. У першому разі я безплідно втрачаю половину своїх канікул, у другому — мені довелося б ж ити життям Робінзона, дбати про предмети першої необхідності й ледь не самому собі готувати обід.