Я розумію, як важко приховувати від близьких те, чим наповнене життя, чим живеш, але мені не хочеться, щоб наші становища, твоє і моє, відрізнялися. Адже і в мене є близькі, і мені хочеться поділитися з ними всім потаємним, проте я, до пори до часу, цього не роблю. Будьмо ж краще в однаковому становищі — будьмо поки що тільки одне для одного й більше ні для кого. А може, ти вже розповіла?
Тепер розкажу тобі про себе. Відпустка моя минула погано, як ніколи. Я нудьгував, сердився й не відпочив. Тим не менше всі кажуть, що я поправився і вважають, що навіть помолодшав. Почуваюся краще, майже здоровий. Тепер нічого не роблю, не пишу й навіть не читаю: розлінився. Утім, цими днями думаю взятися до роботи, за нову розповідь, хоча буду слухняним і виконаю всі твої бажання. Не засиджуватимуся допізна й не перевтомлюватимуся. Знаєш, я хотів би цей час до твого приїзду проспати — таким важким він мені здається, відчуваю це, чекати 1 або 2 серпня. Сьогодні вперше пішов на службу і навіть здивувався, що бюро здалося мені таким огидним, таким порожнім, чужим. А все тому, що тебе там немає.
Голубочко моя, швидше б побачити тебе! Обіймаю здалеку і тільки тобою живу, моє щастя.
Пишу тобі дуже неповно, поспішаю. У нас ремонт ще не закінчився, я не маю свого місця і мені заважають.
Скоро напишу знову. Чекаю від тебе листа. Люблю тебе, дорога. Будь здорова й весела, одужуй, відпочивай і швидше приїжджай до свого Мусі.
130.
17. VII 1907 [Чернігів].
Цілую тебе, дитино. Починаю з цього, бо мені найбільше хочеться поцілувати тебе. Зараз я в дуже доброму настрої, бо щойно повернувся з пошти й отримав твого листа, в якому стільки любові, що від щастя в мене паморочиться в голові. Вір, голубко, що я хочу віддячити тобі тим самим і кинь будь-яку думку про розлуку. Швидше приїжджай, швидше пригорнися до мого серця, послухай, як воно б’ється для тебе, — і тоді ти перестанеш думати про прощального листа. Не для того ж я покохав тебе так гаряче й вірно, щоб відмовитися від важко здобутого щастя. Мене єднає з тобою не лише фізичний потяг, а й щось значно складніше і вищого порядку, ти могла переконатися в цьому з усіх моїх вчинків.
Я тепер, голубко моя, одужую, повнію, майже нічого не роблю, нерви заспокоїлися, сплю добре, навіть снів не бачу — не бачу й тебе уві сні — і це єдина неприємна сторона мого здоров’я. Утім, треба взятися за себе і сісти до роботи, а то й людську подобу втратиш.
Як я радий, що тобі добре в селі! Це хоча б частково втішає мене в розлуці. Я часто думками з тобою: ми разом відпочиваємо, дивимося на річку, ходимо по луках. Іноді ловлю себе на цих фантазіях і сміюся, що я така дитина.
Новин не можу повідомити тобі ніяких. Живу самітньо, без людей — увесь мій внутрішній світ наповнюєш ти та твоя суперниця — література. І мені добре. Справді. Бюро тепер не переношу, Лех[някевича] не можу бачити, хоча, на мою досаду, доводиться мати справу з цим огидним створінням, цим слизняком.
Ти не сердишся, що я пишу тобі олівцем? Не сердься також, що більше одного разу на тиждень не писатиму, бо це для мене складно. Та й від тебе я не частіше отримую листи. До наступного разу, серце моє, кохана моя подруго. Дай мені свої губки, дай ручки, цілую їх без ліку й п’ю з них щастя. Обіймаю тебе міцно, моя радосте.
Люблю.
131.
25. VII 1907 р., [Чернігів.]
Дороге моє серденько, ну й нападаєш ти на мене одразу в двох листах, отриманих в один день! А я, замість того щоб виправдовуватися, усміхаюся від щастя, що ти мене любиш. Неочікуваний результат! Буду писати. Пишу сьогодні, напишу в п’ятницю, якщо ти тільки хочеш. А я більше хочу говорити з тобою, бачити тебе, моє щастя, ніж писати. Якщо ти 3 серпня будеш ще в Чернігові, то виходь о 7 1/2 години на місце наших теперішніх побачень. Це буде, здається, в п’ятницю. Якщо ж не вийде в п’ятницю, то у вівторок, 7-го, в такий самий час і там же.
Не знаю, щиро кажучи, на яке з твоїх питань спершу відповідати і боюся, що знову щось пропущу, а моя мила одразу подумає, що я її люблю менше. Почну з кімнати. Краще сядь, голубко, у кімнаті завідувача. Мені було б значно приємніше бачити тебе в сусідній кімнаті, але мені від цього життя не буде й зіпсують нерви. Утім, вирішуй сама, серденько, аби тільки швидше вже побачитися. Тепер про дітей. Взяв я їх раніше, щоб не утруднювати сестру перевезенням такої орави, та й їм час було вчитися музиці й мовам.
Мене вже захопила "Просвіта" і почалися заняття, чергування, засідання, підготовка до вечорів, хоча в липні вечорів не влаштовували. Улітку важко. Ну, що ще? Так, черевики. Чистити треба лимоном (шматочком, м’якоттю) і витирати чистим рушником. Коли висохнуть, намастити жовтою маззю (якщо є), не лаком, а саме маззю, і після того, як висохнуть після мазі, протерти сукном. Якщо немає мазі, то після лимона дати висохнути й тоді витерти до блиску. Здається, правильно.
За ці дні я знову втомився й не зовсім добре почуваюся. Несподівані роботи псують моє здоров’я. Нічого, утім, серйозного, не хвилюйся. Зайнятий думками про тему нової розповіді — її якраз і немає! Хоч би ти допомогла. Як я радий, серце моє, що тобі добре в селі, що ти мене любиш, що ти моя, що скоро буду цілувати тебе й дивитися в твої оченята! Якби швидше. До наступного листа! Цілую міцно, люблю безтямно й увесь час думаю, який я щасливий. Обіймаю.
Твій.
132.
27. VII 1907. [Чернігів.]
Добрий день, моє щастя! Ти вже перестала сердитися на мене? Прощаєш свого безпутного Мусю за всі його гріхи й провини? Якби ти швидше приїхала, я вицілував би собі прощення. Ти хочеш, щоб я описував тобі, як живу. Але ж це дуже важко. Увесь цей час зовні я веду дуже одноманітне життя. Ніде не буваю, мене відвідують рідко; обмежуюся книгою, самотою й думками. Підглядаю й підслуховую таємниці природи й усе занотовую в записну книжку. Не знаю, чи знайоме тобі це всеохопне прагнення краси, це ревниве почуття цікавості до всіх таємниць природи, насолода споглядання й розуміння? Не ревнуй, тільки; я бачу в тобі всю природу з її чудесами й люблю тебе понад усе.
Мучуся також. Не можу вибрати теми для нової розповіді, з десятка сюжетів досі не зупинився на жодному. А мені необхідно до 1 вересня надіслати вже готовий твір — пообіцяв. Настають три дні відпочинку — і якщо за цей час нічого не вигадаю, впаду у відчай. Якби ти була поруч зі мною — фантазія моя працювала б жвавіше і тема давно була б придумана.
Усю ніч ти мені снилася. Ми цілувалися десь у товаристві, нишком — і такі солодкі були поцілунки й небезпека. Я весь час хвалив тебе за те, що ти поправилася, а за це отримував: "комік!". Але, на ранковий жаль, це був сон. Дійсність же без тебе мало цікава, пустельна, холодна. Так тоскно й самотньо.
Досить! Не буду засмучувати себе сумними думками.
Краще думати про те, що побачення вже недалеко. Ти мене зацілуєш при побаченні? Так, Шурочко? Зацілуй так, щоб перехопило подих, щоб я не знав, живу чи вмер від щастя.
Хвилює мене сумнів — чи отримаю я від тебе листа, чи більше вже не буде твоїх милих листів? Я пишу останнього, бо не сподіваюся, що ти встигнеш отримати наступного до 1-го. Пам’ятаєш нашу домовленість — побачитися 3-го, о пів на восьму на звичному місці зустрічей? Якщо тобі, звісно, можна; я можу й дуже хочу. Якщо тобі незручно 3-го, то 7-го, у вівторок, у той самий час і там же.
Якби можна було заснути до цього часу, щоб скоротити томливе очікування. Дуже цікавить мене, як ти виглядаєш тепер, наскільки поправилася, чи не змінилася в чомусь. Справді, коли довго когось не бачиш, ставишся до нього як до нової людини, і кожна дрібниця цікавить. А поки — до побачення, моя голубко, моя мила, кохана Шурочко. Хочу, щоб ти відчула всю силу поцілунку, який надсилаю тобі, серденько. Обіймаю й люблю.
Твій.
133.
[2 серпня 1907 р., Чернігів.]
На мене повіяло весною, радісною, п’янкою весною від твого листа, мила! Я був таким щасливим, так безмежно вдячний тобі, голубко, за твої добрі слова. Вони зігріли й приголубили мене, мов сонце. Я не тільки щасливий, а й пишаюся тобою, Шурочко. Ти для мене ідеально хороша в усіх відношеннях. Хочеться швидше побачити тебе й подякувати тобі за доброту, за твою турботливість про мене. Хочу бачити тебе сьогодні, якщо погода не завадить. А було б дуже прикро, якби побачення сьогодні не відбулося: завтра тобі не можна, у четвер іменини моєї тітки — і якби я не пішов увечері, завдав би тяжкої образи. Довелося б чекати до п’ятниці, а це понад сили. Серце моє! Я теж хочу потрапити на концерт — але, здається, більше через тебе, ніж заради Лобінського. Сьогодні візьму квитки. Радію, що зайвий раз побачу тебе, моє життя, в буквальному сенсі життя, бо я відчуваю, що моє існування нерозривно пов’язане з твоїм. Як гарно ти пишеш, як щиро, просто, а тому красиво. Я читаю й перечитую їх із насолодою. Дякую тобі за це, а ще більше подяку сказав би, якби ти могла присвячувати більше часу нашим побаченням. Ми могли б частіше бачитися, а не раз на тиждень.
Чи здорова ти, серце моє? Чи добре спала? Я здоровий, але страшенно сумую. Хочу тебе цілувати, хочу дивитися на тебе, хочу пестити мою гарну голубку. До побачення, серце моє, до побачення, моя запашна весно!
Твій.
134.
[3 серпня 1907 р., Чернігів.]
Велике тобі спасибі за побажання весело провести вечір. Веселощі були на славу! У мене й досі болять зв’язки від стримуваних позіхів.
Пив за здоров’я тітки чудове, злегка прокисле пиво, а від курчат відмовився, бо не був упевнений, що вони не померли природною смертю.
Що я, втім, базікаю! Я в гарному настрої сьогодні — сьогодні наш день. Буду чекати вечора з нетерпінням, буду вітати кожну мить, що минає. Я так прагну до тебе, хочу швидше притиснути до серця свою милу, свою голубку, гарну, добру, красиву (не сердься), цікаву. Люблю тебе. Чи здорова ти сьогодні? Чи не завадить погода? Чи не завадять люди? Я всього боюся.
Цілую тебе, голубко. До побачення.
Твій.
135.
[Серпень 1907 р., Чернігів.]
Добрий день, Шурочко! Давай обійму тебе і поцілую.